Південний окружний військовий суд оголосив вирок вісьмом кримчанам, визнавши шістьох із них винними у державній зраді, підготовці до теракту групою осіб та участі в терористичному угрупованні. Двох жінок — Олену Войнаровську та Ольгу Кравчук — засудили до умовного покарання за статтею про зберігання вибухових речовин. Згідно з вироком суд призначив ялтинцю Віктору Подвальному, як організатору угруповання, 27 років позбавлення волі (з них 5 років тюрми), штраф у розмірі 700 тисяч рублів та, після відбуття покарання, 2 роки обмеження волі. Сімферопольцю Кирилу Бараннику призначили покарання на 5 років суворіше, ніж просив прокурор — 27 років позбавлення волі (з них 5 років тюрми), штраф 600 тисяч рублів і після відбуття покарання 2 роки обмеження волі. Кримчанину Денису Петранову призначили покарання на 1 рік суворіше, ніж просив прокурор — 23 роки позбавлення волі (з них 5 років ув’язнення) та штраф у розмірі 600 тисяч рублів. Ігорю Зоріну суд призначив стільки, скільки вимагав державний обвинувач — 20 років позбавлення волі (з них 4 роки в’язниці), штраф у розмірі 500 тисяч рублів та, після відбуття покарання, півтора року обмеження волі. Сергію Кривошеїну та Сергію Войнаровському суд призначив покарання на рік менше, ніж просив прокурор — обох засуджено до 19 років позбавлення волі (з них 4 роки у в’язниці), штрафів у розмірі 500 тисяч рублів та півтора року обмеження волі після відбуття покарання. Олені Войнаровській суд призначив 5 років умовного терміну, Ользі Кравчук — 5 років і 6 місяців умовно.
3 травня 2023 року прес-служба ФСБ опублікувала відео із затриманням «диверсійної групи українських агентів». За версією звинувачення, ця група за завданням ГУР України готувала «серію резонансних диверсійно-терористичних актів», цілями яких були «голова республіки» Сергій Аксьонов, «спікер парламенту Криму» Володимир Константинов, мер Ялти Яніна Павленко, а також об’єкти транспортної інфраструктури півострова, у підриві яких звинувачується Кирило Баранник, який не знайомий з рештою. Російські ЗМІ з посиланням на ФСБ повідомляють, що затримано шістьох громадян Росії та України, а також особу з подвійним громадянством України та Болгарії, причетну до переправлення до Криму вибухівки та компонентів вибухових пристроїв. За версією ФСБ, у них виявили п’ять бомб, електродетонатори, радіокеровані механізми, трекери для стеження.
Більшість підсудних провину не визнали. За словами «організатора» угруповання Віктора Подвального, він ніколи не був знайомий і ніколи не чув про більшу половину «членів» групи — Баранника, Кривошейна та Петранова, а з Зоріним бачився один раз у житті. Також він наполягав, що родина Войнаровських та Ольга Кравчук не знали, що отримують посилку з вибуховими речовинами. Баранник визнав провину, але заперечує участь в організованій групі. При цьому він підкреслив, що вважає себе громадянином України, а російську військову агресію — Вітчизняною війною для України і її громадян.
Під час судового розгляду з’ясувалося, що докази щодо Олени Войнаровської були отримані під погрозою з боку співробітників ФСБ про відправлення її неповнолітньої дитини до інтернату у зв’язку з її можливим арештом. Також широко відомі відомості про те, що Кирило Баранник після викрадення дав свідчення після того, як зазнав жорстоких тортур і погроз, що співробітники ФСБ вб’ють його матір. За інформацією, яка потребує додаткової перевірки, тортурам піддавався також Віктор Подвальний.
Під час судового процесу було зафіксовано такі порушення, як часткове приховування інформації про підсудних та сторони у справі на офіційному сайті суду, а також ознаки нерівності сторін. Зокрема, суд неодноразово залишав без розгляду клопотання сторони захисту про повернення справи прокурору, про проведення експертиз, про визнання доказів неприпустимими та інші. При цьому стороні обвинувачення суд дозволив використовувати для подання доказів показання засекреченого свідка, а також співробітників правоохоронних органів. Захист також зазначив, що принаймні один зі свідків обвинувачення давав показання в суді точно тими самими словами, якими викладав свої показання на етапі попереднього слідства, але не міг надати жодних відомостей, що виходили за межі викладеного в протоколі допиту.
Особливу увагу привертає той факт, що кримінальна справа стосовно мешканців окупованої території Криму розглядалася не в суді на окупованій території, як того вимагає Міжнародне гуманітарне право, а саме в Південному окружному військовому суді, що розташований у російському Ростові-на-Дону. Участь у процесі російської колегії суддів, включаючи суддю Ігоря Костіна, ставить під сумнів незалежність та неупередженість суду, оскільки справа, ймовірно, стосується дій, пов’язаних із збройним конфліктом, в якому однією зі сторін виступає країна, громадянином якої є суддя, а другою — країна, громадянами якої є підсудні. Крім того, раніше суддя Костін уже виносив вироки у схожих справах, підсудні в яких заявляли про тортури та фабрикацію доказів у кримінальній справі. Зокрема, у червні 2026 року цей суддя засудив до довічного ув’язнення фермера із Запорізької області Володимира Тетерева, якого викрали, катували та сфабрикували докази у справі про вбивство колабораціоніста Володимира Сушка. Також у січні 2025 року Костін виніс вирок щодо севастопольця Костянтина Горпінченка, якого позбавили волі на 11 років за звинуваченням у підготовці терористичного акту.
Ще однією непрямою ознакою того, що суд не був незалежним під час винесення вироку, є час перебування в нарадовій кімнаті після завершення судового слідства та дебатів сторін. Судовий процес тривав з травня 2024 року й включав 49 судових засідань щодо 8 підсудних, яким у сукупності було пред’явлено 42 злочинні епізоди. Проте суд визнав достатнім відвести на оцінку значного обсягу матеріалів строк менше ніж добу, що видається недостатнім для об’єктивної та всебічної оцінки всього обсягу встановлених обставин та наданих доказів.
«Терористичний» характер звинувачення є черговим доказом тези про те, що російська судова система навмисно ігнорує факт міжнародного збройного конфлікту. Реалізація законного та природного права України на самооборону від військової агресії російської армії в діях окремих підсудних судом інтерпретується як терористична діяльність щодо російської держави. Таке трактування суперечить міжнародним уявленням про тероризм, закріпленим у Шанхайській конвенції.
Практика ігнорування міжнародного збройного конфлікту детально описана у спільному дослідженні «Відмова у праві на справедливий суд як міжнародний злочин під час війни Росії проти України: контекст, практика, право та перспективи», де аргументовано доведено, що такі переслідування спрямовані на виправдання військової агресії проти України. Також у дослідженні «Особливості переслідування мешканців окупованих територій за статтями терористичного спрямування» було встановлено, що за 10 місяців минулого року Південний окружний військовий суд розглянув щонайменше 14 справ про виправдання тероризму щодо мешканців Криму. У жодному випадку не було надано текстів висловлювань для незалежного аналізу їхньої відповідності критеріям виправдання тероризму.