Вступ

Аномальне зростання кількості кримінальних процесів за звинуваченням у державній зраді – це одна з ключових змін у діяльності судових органів на окупованій території Криму після повномасштабного вторгнення. Як зазначалось в попередньому дослідженні з цього питання, кількість справ про державну зраду, розглянутих у кримських судах за 8 років окупації до повномасштабного вторгнення, з кількістю аналогічних процесів після початку військової агресії, то можна побачити, що кількість переслідувань зросла в 28 раз за короткий проміжок часу.

Також була висунута гіпотеза про те, що практику переслідувань в цій сфері можна поділити на своєрідний «тестовий період», коли в кримських судах за рік розглядалося по 3-5 кримінальних справ даного типу, та період масштабування, який розпочався “стрибком” до 34 справ в 2024 році. Далі спостерігається планомірне лінійне зростання цього показника, що є чітким індикатором продовження репресій на тимчасово окупованій території Криму. 

Виходячи з динаміки зростання кількості справ, можна висунути гіпотезу, що плановий крок інтенсифікації кримінального/процесуального переслідування становить +5 справ щорічно 

Відсутність релевантних офіційних роз’яснень щодо причин зростання відповідної категорії справ разом із тривалою динамікою їх збільшення непрямо верифікує гіпотезу про використання статей про «державну зраду» як методу превентивних репресій щодо населення тимчасово окупованих територій для мінімізації ризиків розвідувально-підривної діяльності. 

Тезу щодо репресивного характеру правосуддя підтверджують емпіричні дані стосовно порушень гарантій справедливого судового розгляду, отримані в результаті моніторингу системних порушень права на справедливий суд, викладені у наступному розділі. Концептуальна логіка цього аргументу полягає в тому, що за наявності належних та допустимих доказів вини вчинення державної зради, орган правосуддя не має об’єктивної потреби у процесуальних зловживаннях чи обмеженні прав обвинуваченого. Натомість виконання судом функції інституту «легалізації» політичного терору потребує системного ігнорування фундаментальних принципів судочинства, зокрема презумпції невинуватості, змагальності сторін та незалежності суду.  

Емпіричну базу дослідження доповнює аналіз інформаційного контексту відповідних судових справ. Системне медійне висвітлення цих процесів, їхня тематична однотипність і наративна синхронізованість викривають координовану взаємодію судових органів із ресурсами пропаганди у рамках реалізації єдиної стратегії психологічного тиску й превентивного залякування населення. 

Стандарти доступу до справедливого правосуддя у справах про державну зраду

Стандарти справедливого правосуддя встановленні в статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод (ЄКПЛ), а також розкриті в практиці Європейського суду з прав людини. Російська Федерація денонсувала свій підпис під конвенцією ЄКПЛ 16.09.2022. Однак, увага до дотримання існуючих в міжнародній практиці стандартів справедливого правосуддя доречна, оскільки їх дотримання передбачено також IV Женевською конвенцією про захист цивільного населення під час війни, ст. 5 якої визначає, що цивільні особи в разі судового переслідування не будуть позбавлені своїх прав на справедливий і нормальний суд.

Ще більшої актуальності ця тема набула після відкриття в травні 2026 року Прокуратурою Автономної республіки Крим та міста Севастополя провадження щодо злочину проти людяності за систематичне переслідування українських громадян через позбавлення права на справедливий суд в окупованому Криму. Для слідства стандарти статті 6 ЄКПЛ можуть бути використані як нормативний критерій для оцінювання конкретних епізодів, де може спостерігатися порушення прав на справедливий і нормальний суд.

Відкритість і гласність судового розгляду

1) Як ЄКПЛ, так і російське законодавство допускають можливість судового розгляду в закритому режимі. «З міркувань національної безпеки» (ст. 6 ЄКПЛ) або у зв’язку з тим, що відкритість процесу «може призвести до розголошення державної або іншої охоронюваної законом таємниці» (ст.241 КПК РФ). При цьому російське законодавство синхронно з європейськими стандартами визнає, що «вирок суду або інше рішення, винесене за результатами судового розгляду, оголошується у відкритому судовому засіданні». В цілому, вважається, що публічний характер слухань захищає сторони від відправлення правосуддя без контролю з боку громадськості і таким чином відкритість – це один із засобів підтримки довіри до суду.

Абсолютно всі судові процеси у справах про державну зраду, що розглядаються в Криму, проходили в закритому режимі. Що, з огляду на кількість таких справ, можна розцінювати як ознаки зловживання правом суддів вводити обмеження. Однак, з формальної точки зору, це не порушення стандартів, а лише один з фактів, що характеризують загальну ситуацію.

2) У той же час оголошення вироків у закритому режимі є порушенням стандартів відкритості та гласності судочинства. Ще в 2021 році, у справі проти Івана Яцкіна «Кримський процес» зафіксував відмову суду в оголошенні вироку публічно. Далі протягом 2022-2024 років було здійснено 13 моніторингових візитів у дати передбачуваного оголошення вироків у інших справах про державну зраду і в усіх випадках у допуску до оголошення вироку було відмовлено. На кінець серпня 2026 році було здійснено 3 моніторингових візити у дати запланованого оголошення вироків, але кожного разу потрапити на оголошення не вдавалось через те, ще вони відбувались в закритому режимі.

3) Окремої уваги заслуговує практика приховування дати та часу оголошення вироків. З 24 вироків (від початку року до дати підготовки звіту), що найменше в 16 випадках (66%) публікація відомостей про заплановане оголошення вироку відбувалась після того, як проголошення вже закінчилось. Наприклад, вирок по справі невідомого мешканця Сімферополя було проголошено 13 березня, а відомості на офіційному сайті суду з’явились лише 16 березня. Такий підхід, беззаперечно, позбавляє можливості спостерігачів потрапити на оголошення вироку, навіть якби він був дозволений. 

4) Непрямим підтвердженням закритості судових процесів під час оголошення вироків є окремі результати, отримані за підсумками аналізу повідомлень у ЗМІ про терміни, винесені судами за «державну зраду». Зокрема, в ході такого аналізу було звернуто увагу на те, хто став джерелом інформації, на яке посилалися російські ЗМІ, публікуючи свої повідомлення про судові вердикти.

З 135 зафіксованих інформаційних повідомлень про вироки, в 8 випадках журналісти посилалися на прес-службу суду, в 89 випадках на повідомлення органів прокуратури, в 27 – на інформацію з підрозділів ФСБ. Також у 7 публікаціях не було вказано джерело інформації, ще в 4 випадках вказано, що інформація отримана з інших ЗМІ. Інших джерел інформування про оголошен судове рішення, включаючи повідомлення від кореспондентів у залі суду, зафіксовано не було. 

6) Ще одним важливим аспектом порушення гласності судочинства у справах про державну зраду є тотальне обмеження в доступі до інформації про судовий процес. У всіх випадках на офіційних сайтах суду прихована інформація з персональними даними підсудних, немає відомостей про сторони у справі, а також про повний склад суду (у випадках, коли справи розглядає колегія). 

7) Також по всіх процесах про державну зраду відсутній доступ до вироків судів, хоча оприлюднення вступної та резолютивної частини рішень жодним чином не може призвести до розголошення державної або іншої охоронюваної законом таємниці. Судячи з усього, така практика є частиною більш широкої політики, суть якої зводиться до зниження можливостей для аналізу тенденцій, а також перешкоджання належному документуванню діянь з ознаками військових злочинів, у тому числі шляхом приховування прізвищ адвокатів, як потенційних свідків й прокурорів, як осіб, причетних до порушення права на судовий розгляд.

Незалежність і неупередженість суду

У статті 6 ЄКПЛ зазначається, що кожен має право на розгляд справи в розумний строк незалежним і неупередженим судом. Російський кримінально-процесуальний кодекс також фіксує, що «судді розглядають і вирішують кримінальні справи в умовах, що виключають сторонній вплив на них. Втручання державних органів, органів місцевого самоврядування, інших органів, організацій, посадових осіб або громадян у діяльність суддів щодо здійснення правосуддя забороняється» (ст.8.1 КПК). А російський Кодекс суддівської етики декларує, що «об’єктивність і неупередженість судді є обов’язковими умовами належного здійснення правосуддя» (ст.9 КСЕ).

Незалежність

1) Згадана вище повна закритість судових процесів виключає можливість повноцінного аналізу як незалежності суддів, так і їх неупередженості під час розгляду справ про державну зраду. Водночас існує цілий ряд непрямих ознак, які дозволяють поставити під глибокий сумнів як відсутність впливу на суддів з боку ФСБ, так і особисту неупередженість у справах, пов’язаних із «державною зрадою».

2) Насамперед, залежність суддів від ФСБ може бути доведена через результати спостереження за іншими політично мотивованими судовими процесами, під час яких відповідні судді приймали процесуальні рішення на користь слідчих органів та окремих свідків з боку ФСБ. 

Группа суддів, що мають допуск до розгляду справ про державну зраду і залучаються до розгляду справ є незмінною і складається в Верховному суді Криму з 5 осіб, в Севастопольському міському суді – з 2 осіб. 

В Верховному суді Криму:

В Севастопольському суді: 

Попри відсутність на даному етапі ретроспективних аналітичних даних щодо процесуальної поведінки в інших політично мотивованих справах, важливим є той факт, що обидва залучених до справ про державну зраду судді є саме російськими суддями, переведеними на окуповані території – Данило Землюков з Алтайского краю, а Ігор Кожевніков зі Смоленській області. Залучення до судочинства на окупованій території суддів з окупуючої країни є порушенням вимог IV Женевської конвенції. Ігнорування цими суддями норм міжнародного гуманітарного права слугують опосередкованим підтвердженням їхньої готовності виконувати установки виконавчої влади на окупованих територіях. 

3) Додатковим свідченням залежності суддів від позиції російських силових структур може слугувати тривалість розгляду кримінальних справ, які відносяться до особо тяжких злочинів і вимагають особливої ретельності під час розгляду. Від початку року зафіксовано випадки, коли такі справи розглядались за час, недостатній навіть для виконання необхідних формальностей, передбачених вимогами здійснення судочинства. Найбільш показовим є справа, розгляд якої тривав лише 2 хвилини. 

При цьому слід зазначити, що абсолютно всі справи, розглянуті протягом 1-2 засідань, тобто за порогом потрібного для виконання формальностей мінімуму, були розглянути виключно суддями Севастопольського міського суду, які й в минулому році демонстрували рекордні швидкості судочинства. Переважна кількість засідань по таких справах завершувалась за 1-3 години від початку розгляду справи, в одному випадку – 38 хвилин. 

Втім проведення повноцінного судового слідства — з оголошенням обвинувального акта, допитом підсудного, свідків, експертів, дослідженням речових доказів, роздачею та вивченням секретних томів, судовими дебатами та останнім словом — фізично неможливо вкласти в часові межі одного засідання без істотного скорочення процедур. Істотне скорочення процедур в свою чергу призводить до відмови від встановлення фактів та їх оцінки й перетворює судовий процес на механізм формальної легітимізації заздалегідь підготовленого обвинувального рішення, сформованого органами досудового розслідування.

Окремо варто обмовитись, що гіпотетично такий прискорений розгляд може пояснюватись використанням “особливого порядку” (який передбачає визнання провини і дозволяє повністю пропускати стадію судового слідства). Але за свідченнями, що має “Кримський процес”, принаймні в одній кримінальній справі, яка була розглянута за одне засідання, судочинство відбувалося не в особливому порядку, а як повноцінний судовий процес. 

4) Ще одним індикатором, який може вказувати на залежність кримських суддів й на наявність заздалегідь підготовлених обвинувальних рішень, вважається час перебування судді в нарадчій кімнаті. Чим менше часу суддя відводить на оцінку всіх обставин та якість доказів (належність, достовірність, допустимість, достатність), тим сумнівніше виглядає твердження, що вирок було постановлено саме після завершення інших етапів судового процесу і в нарадчій кімнаті. 

За результатами останніх спостережень можна констатувати, що ставлення до процесуальних гарантій, пов’язаних з безперервністю правосуддя та нарадчіми кімнатами суттєво деградувало. Настільки, що вже задокументовано щонайменше три випадки, коли судді виносили вироки минуючи нарадчу кімнату взагалі. В інших випадках фіксувались аномально малі часові рамки для ухвалення рішень – менше 45 хвилин, 51 хвилина, 62 хвилини, до 120 хвилин (в Севастополі), менше доби – в половині справ, розглянутих Верховним судом Республіки Крим. Загалом перебування в нарадчій кімнаті по справах про держзраду було розподілено таким чином: 

5) Згадана у попередньому блоці тенденція штучного та контрольованного використання режимних обмежень для формування монополії на візуальну репрезентацію судового процесу стороною обвинувачення, також може бути ознакою залежності органів суду від прокуратури. При цьому фіксувались випадки, коли на інформаційних майданчиках прокуратури повідомлення про вирок разом з фотозображенням було оприлюднено через 17 хвилин після початку проголошення вироку. Така швидкість виглядає сумнівною з огляду на те, що за цей невеликий проміжок часу суддя мав проголосити вирок, представник прокуратури передати інформацію у відповідний відділ разом з фотозображенням, там підготувати текст повідомлення, обробити зображення (накласти логотип) і виконати дії з розміщення на інформаційних ресурсах. Більш ймовірною виглядає припущення, що представники прокуратури заздалегідь були проінформовані про рішення, яке мав проголосити суд. 

Неупередженість 

1) Говорячи про відсутність неупередженості, варто згадати про висновки правозахисного проекту «Команда 29», які за підсумками аналізу попереднього досвіду російських судів у справах про державну зраду дійшли висновків про те, що існує пряма залежність змісту кримінальних справ від політичного контексту (велика кількість звинувачень у роботі на грузинські спецслужби в період війни в Грузії, зростання кримінальних справ за співпрацю з українською розвідкою після початку війни в Україні). До таких же висновків приходить проект «Холод», аналізуючи дані за період 2022-2023 років: «тенденція силовиків порушувати кримінальні справи суворо відповідно до зовнішньої політики країни не змінилася. Після вторгнення в Україну «державні зрадники» і «шпигуни», за версією слідства, здійснюють свої дії практично тільки «на користь» України – 59 осіб; крім цього, 3 особи – на користь Китаю, 2 – на користь США, і по одній – на користь Великої Британії та Німеччини».  

На тимчасово окупованій території Криму в 2026 році, згідно з оприлюдненими даними, з 23 вироків, про які доступні мінімальні подробиці пред’явлених звинувачень, 22 пов’язані з нібито роботою на українські спецслужби чи фінансуванням ЗСУ. При цьому особливо звертає на себе увагу той факт, що з 16 встановлених «Кримським процесом» підсудних – щонайменше 9 мали ідентифіковану проукраїнську позицію та/або родинні зв’язки в Україні, що, в умовах відсутності контролю за судовим процесом, могло послужити визначальною ознакою для звинувачення в «державній зраді». 

2) Крім того, явний або уявний зв’язок обвинувачених з Україною міг служити додатковим фактором, що впливає на неупередженість суддів при розгляді справ про «державну зраду», оскільки більшість з них самі є підозрюваними або заочно засудженими за державну зраду в Україні у зв’язку з порушенням своєї присяги судді. 

Так, у 2023 році  Солом’янський районний суд Києва оголосив вирок колишній судді Сімферопольського районного суду Автономної Республіки Крим, яка після початку окупації півострова перейшла на службу до окупантів. Алла Хиневич визнана винною в державній зраді і засуджена до 14 років позбавлення волі з конфіскацією майна. 

Інші судді «Верховного суду Криму», залучені до роботи зі справами за звинуваченням у «державній зраді» – Віктор Скляров, Віктор Зіньков, Сергій Погребняк і Наталія Кулінська поки не засуджені, проте стосовно них відкрито кримінальні справи за звинуваченням у державній зраді. Стосовно судді Кулінської СБУ також висунула підозру у справі про колабораційну діяльність. 

Рівність сторін

Зазначена раніше закритість судових процесів виключає можливість повноцінного аналізу дотримання права на захист і принципу рівності сторін під час розгляду справ про державну зраду.

1) З огляду на високу ймовірність заангажованості та залежності суддів, сторона захисту могла зазнавати труднощів у поданні доказів. На це вказує згаданий вище досвід цих суддів під час розгляду інших політично мотивованих справ, під час розгляду яких фіксувалися численні та грубі порушення щодо сторони захисту, особливо в частині подання доказів.

2) Щонайменше в одному випадку задокументовано, що суддя під час розгляду справи відмовляв в допиті свідків, які мали відношення до ФСБ, через те, що вони не можуть з’явитися на судове засідання. Також, щонайменше в одній з цих справ суд відмовив підсудному в клопотанні про проведення додаткової експертизи. Ймовірно таких фактів було б більше, як би судові процеси проходили у відкритому режимі, а у підсудних був доступ до незалежних адвокатів та журналістів. 

3) Крім цього, слід звернути увагу, що в 7 випадках підсудні під час судового слідства утримувалися в боксах-акваріумах, конструкція яких могла перешкоджати нормальному спілкуванню між адвокатом і його підзахисним, в тому числі порушувати конфіденційність спілкування.

Презумпція невинуватості

«Кожен обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення вважається невинуватим, доки його винуватість не буде встановлена в законному порядку», – гласить стаття 6 Європейської конвенції про право на справедливе правосуддя. Російський кримінально-процесуальний кодекс уточнює, що винність встановлюється тільки рішенням суду, що набрало чинності.

1) Закритість судових процесів у справах про державну зраду виключає можливість дати оцінку поведінці суддів під час процесу і впевнено виключити підозри, що під час судового слідства судді не продемонстрували ставлення до обвинуваченого як до вже винної особи.

2) Незважаючи на відсутність єдиної думки про порушення презумпції невинуватості в ситуаціях поміщення підсудного в клітку або бокс-акваріум, зазначимо, що в 7 випадках вдалося встановити перебування підсудних у боксах-акваріумах, щонайменше в 5 випадках підсудних під час суду утримували в клітці. Утримання в клітці Європейським судом розцінюється як порушення статті 3 Європейської конвенції про захист прав людини в частині принижуючого гідність поводження.

Окремо слід підкреслити нестриману кампанію в пресі, особливості та закономірності якої представлені в третьому блоці дослідження. Тут лише зазначимо, що в значній кількості фіксувалися повідомлення, в яких стверджувалося про винність особи до набрання вироком законної сили. При цьому більшість ЗМІ, включаючи великі російські видання, у своїх публікаціях не вказували на ту обставину, що рішення суду не набрало чинності.

Особливості розгляду апеляційних скарг на вироки за статтею про державну зраду

1) Згідно із змістом статей 64 і 66 Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни, у ситуаціях, коли створюється загроза підтримання нормального управління територією та забезпечення безпеки особового складу і майна окупаційних військ, країна-окупант може вводити кримінальну відповідальність за порушення введених нею для цивільного населення окупованих територій норм і постанов. Однак, навіть якщо трактувати статтю кримінального кодексу про державну зраду як окреме розпорядження для цивільного населення окупованих територій, то і в цьому випадку країна-окупант зобов’язана належним чином створити неполітичні військові суди на окупованій території, а також забезпечити переважний розгляд справ в апеляційній інстанції також на окупованій території.

З 2018 року порядок розгляду апеляційних скарг, поданих на вироки про державну зраду, передбачає судовий розгляд в окремих, так званих, «апеляційних судах». Щодо мешканців Криму, згідно з встановленою територіальною підсудністю, апеляційні скарги направляються до Третього апеляційного суду, який розташований у місті Сочі, Краснодарського краю. Таким чином, норма ст. 66 Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни про переважний розгляд справ в апеляційній інстанції на окупованій території – повністю ігнорується.

2) З 24 вироків про державну зраду, що були винесені на час підготовки дослідження, 12 були оскаржені в Третій апеляційний суд, з яких розглянуто 9.  В 3 випадках за підсумками розгляду скарг суд виносив постанову про залишення вироку першої інстанції без змін, в 5 випадках частково змінював зміст вироку (змін термінів покарання не встановлено), в тому числі зазначаючи про суттєві порушення кримінально-процесуального законодавства суддями першої інстанції, а в одному – припинив розгляд без винесення рішення щодо вироку. В порівнянні з динамікою попереднього дослідження, можна зазначити що доля рішень, залишенних без змін скоротилася й апеляційна інстанція частіше почала вносити незначні зміни в вирок. Але як і раніше, жодного разу не було зафіксовано рішення про повернення справи для нового розгляду, про повернення органу, який склав обвинувальний висновок, або про виправдання засудженого.

Серед інших особливостей апеляційного оскарження – слід зазначити задокументовану закритість судових процесів, відсутність публічної інформації про прізвища підсудних і сторін на сайті судового органу, а також факти несвоєчасного повідомлення про дату і місце розгляду апеляційної скарги, що знижувало можливості присутності слухачів на етапі оголошення рішення суду.

Особливості інформаційного висвітлення судових процесів

У дослідженні «Відмова у праві на справедливий суд як міжнародний злочин під час війни Росії проти України: контекст, практика, право і перспективи» зазначається, що роль ЗМІ в Росії виходить далеко за межі їх традиційної функції інформування громадськості. Вони діють як керований інструмент у ширшій державній стратегії судового переслідування, поширюючи наративи, що підривають презумпцію невинуватості та виправдовують каральні дії проти незгодних або тих, хто сприймається владою РФ як потенційна загроза, зокрема загроза встановленню окупаційного режиму та розгортанню агресії проти України.

Розвиваючи цю тезу на прикладі процесів, включених в це дослідження, можемо констатувати, що дане твердження продовжує бути актуальним відносно інформаційної політики щодо висвітлення справ про «державну зраду» в Криму. Контент-аналіз засвідчив чіткий фокус публікацій на зв’язках із Україною. Лише в 1 із 21 дослідженого випадку цей акцент був відсутній на рівні заголовків. Порівняно з минулим роком, частка таких матеріалів зросла з 93% до 95%. 

Варто також відзначити, що частіше пропагандисти акцентують увагу не просто на зв’язках з Україною, а саме на співпраці з українськими спецслужбами. Наприклад, в заголовках використовуються фрази «передавала Київу», за передачу Україні», «українського шпигуна», «за зраду на користь ЗСУ», «агент СБУ» тощо.

Ще один помітний акцент, який поки не є лідуючим в заголовках, але простежується як системний наратив – позиціонування особи як «противника СВО». Фокусування на негативному ставленні  до російської агресії з боку засудженних за держзраду є новим трендом, спрямованим на залякування тієї частини населення Криму, яка активно висловлює незгоду з діями російської армії. 

Під час висвітлення в російських медіа вироків у справах про державну зраду поширеними залишаються маніпуляції. Наприклад, у справі Сергія Соломка медіа поширили заголовки: «У Криму засудили агента СБУ, який готував теракт». Проте реальний вирок стосувався лише держзради та зберігання вибухівки. Першоджерелом виступала прес служба ФСБ, яка зазначила, що чоловік «мав намір дістати вибухівку зі схрону для її подальшого використання в теракті». Але ФСБ прямо про підготовку теракту не стверджувала, адже цього обвинувачення не було в матеріалах справи. ЗМІ ж використали маніпулятивне формулювання для додаткової дискредитації засудженого та виправдання репресій. 

Іншим прикладом може бути вирок проти українського військового у відставці Руслана Швеца-Чорного, якого один з пропагандиських ресурсів назвав “екс-бойовиком”, що мало б делегітимізувати його минуле, як кадрового військового. А у новині про засудження невстановленого пенсіонера з Керчі, один з російських ресурсів зазначив безпосередньо в заголовку, що засуджений передавав відомості СБУ. Але в самому тексті зазначається, що засуджений відправив відео своєму знайомому, а не в СБУ. 

Крім того, слід зазначити, що досить часто в тексті, а іноді і в заголовках, не був витриманий нейтральний тон, події подавалися у виразах, що мають негативну або образливу конотацію. Такий підхід, ймовірно, використовується пропагандою для формування до підсудних вкрай негативного ставлення з боку суспільства і, як результат, схвального сприйняття обвинувальних рішень суду. Наприклад, «зрадник-пенсіонер отримав величезний срок”, “Поваріха-шпигунка з Севастополя отримала 16 років”, “Згниє тепер гніда в тюрмі” тощо. 

При цьому слід враховувати масштабність і системність роботи російських ЗМІ з висвітлення цього типу процесів. Так, наприклад, російське державне інформаційне агентство ТАСС із 23 справ, які тією чи іншою мірою висвітлювалися в медіа, опублікувало щонайменше 16 новини про вироки в Криму і Севастополі, що становить 70% випадків. Державне інформаційне агентство «Россия сегодня» – щонайменше 10 матеріалів на основному сайті, з дублюванням більшості з них на дочірньому сайті «РИА-Крым». Не менший рівень уваги був забезпечений від “Комсомольскої правди” та “Московського комсомольца” й не менше 9 матеріалів від газети “Комерсант”.

Варто відзначити, що така інтенсивна інформаційна підтримка не виглядає виправданою суспільним запитом (кількість переглядів на великих сайтах не перевищує кількох сотень) і часто не несе якоїсь дійсно значущої інформації. Здебільшого інформаційні повідомлення являють собою 2-3 абзаци, в яких представлено мінімум відомостей про вирок і про обставини, що ставлять у провину підсудному, ім’я якого часто не розкривається. Але системність, з якою великі російські видання публікують рутинну, малозмістовну, навіть на регіональному рівні, інформацію, може вказувати на суворе дотримання редакціями загальної політики з інформаційного супроводу та виправдання репресій. 

Висновки:

1) Окупаційні сили в Криму продовжують інтенсифікувати практику судових переслідувань за звинуваченнями в державній зраді, де прогнозований коефіцієнт лінійного приросту складає 5 справ щорічно.

2) Стандарти доступу до справедливого правосуддя у справах за звинуваченнями у державній зраді системно порушуються. Процеси та оголошення вироків відбуваються в закритому режимі, з суттєвими та системними затримками оприлюднення відомостей про дату вироку. Судді, долучені до розгляду справ мають репутацію залежних від ФСБ та прокуратури, та демонструють цю залежність через ряд показників, таких як аномальне пришвидшений розгляд справ або ігнорування обов’язкових процедур. Переважна більшість підсудних стикається з порушеннями презумпції невиновсті, в тому числі через добре скоординований інформаційний супровід репресій з боку федеральних та місцевих ЗМІ.

3) Порядок оскарження вироків за звинуваченнями у державній зраді не враховує вимоги міжнародного гуманітарного права та не гарантує засудженим з окупованих територій повноцінне право на доступ до справедливого суду. Апеляційна інстанція дотримується політики залишення обвинувачувальних вироків без змін або з незначними змінами, що не впливають на позбавлення волі. 

4) Інформаційне висвітлення справ про державну зраду в місцевих медіа повністю керується силовими структурами (більшою мірою органами прокуратури), кількість публікацій не виглядає виправданою з точки зору суспільного запиту. До того ж часто в повідомленнях використовуються неправдиві або маніпулятивні твердження й емоційно забарвлені вислови з негативним змістом задля  формування негативного ставлення до України та людей, які її підтримують, а також виправдання репресій на окупованих територіях. Також зафіксовано збільшення зусиль по формуванню негативного ставлення до людей, які виступають проти російської збройної агресії проти України.