24-month report — English version

Повномасштабне вторгнення в Україну викликало хвилю протестів як усередині російського суспільства, так і на окупованих територіях. Одним із широко використовуваних інструментів придушення антивоєнних і проукраїнських настроїв стала стаття Кодексу про адміністративні правопорушення номер 20.3.3, що передбачає покарання за «публічні дії, спрямовані на дискредитацію використання збройних сил російської федерації з метою захисту інтересів Російської Федерації та її громадян, підтримання міжнародного миру та безпеки, зокрема публічні заклики до перешкоджання використанню збройних сил Російської Федерації із зазначеною метою, а також спрямовані на придушення використання російських збройних сил Російської Федерації із зазначеною метою, а також за заклик до використання російського армії». Нову норму ввели 4 березня 2022 року. 

Відтоді правозахисна організація «Кримський процес» щоквартально аналізує судову практику щодо цього правопорушення на території Кримського півострова, а також систематизує відомості щодо порушення стандартів доступу до справедливого правосуддя, дотримання яких вимагає IV Женевська конвенція про захист цивільного населення під час війни та ст. 6 Європейської конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод». У цьому звіті представлено результати дослідження за 24 місяці з моменту початку повномасштабного військового вторгнення в Україну.

Загальна інформація

За досліджуваний період в судах Криму і Севастополя було розглянуто по суті  642 матеріали про адміністративні правопорушення за ст.20.3.3 КпАП РФ. Задля уникнення дублювання, в цю кількість не були включені рішення суду про передачу справи за підсудністю або про повернення справи для усунення недоліків та порушень. З загальної кількості справ в 630 випадках суд визнав осіб винними в скоєні правопорушення, в 10 випадках припинив переслідування через строки давнини або відсутність складу правопорушення, а в 2 випадках засідання відклали на дату, яка виходить за часові рамки дослідження.

Загалом динаміка репресій за антивоєнні виступи та підтримку України в першій рік мала певні коливання, а загально-середній показник за рік склав 20 випадків щомісяця. Від початку другого року війни кількість помітно зросла й залишається майже незмінно високою протягом всього часу. Загально-середній показник за другий рік склав 33,5 випадків щомісяця. 

В щоквартальному розподілі кількість судових процесів має такий вигляд:

Час та методи дослідження

Більшість постанов виносяться судами безпосередньо в день складання протоколу, що значно ускладнює можливості організації особистого спостереження за перебігом таких судових процесів. У зв’язку з цим безпосередній моніторинг було здійснено лише під час кількох судових засідань, а основними методами дослідження стали: інтерв’ю з особами, яких було піддано адміністративному переслідуванню за статтею 20.3.3, аналіз судових рішень та аналіз відкритих джерел. Документування здійснювалося з використанням інструментів прямого спостереження, аналізу судових постанов та інтерв’ювання учасників судових процесів.

Нижче представлено зведені результати дворічного дослідження, що охоплює період з 4 березня 2022 року (дня запровадження норми) до 4 березня 2024 року та є продовженням започаткованої торік роботи з документування та вивчення практики репресій проти висловлення проукраїнських та пацифістських поглядів на території окупованого Криму.

Форми «дискредитації»

З погляду практики застосування цієї норми найбільший інтерес становлять дії, які кримські суди відносять до адміністративного правопорушення «публічної дискредитації дій російської армії».

З усіх опублікованих або встановлених іншими шляхами 443 рішень за статтею 20.3.3 у судах Криму і Севастополя практично всі випадки належать до однієї з 4 категорій:

• • публікації в соціальних мережах і на інших онлайн-сервісах

• • усні висловлювання (включно з інтерв’ю та виконанням українських пісень)

• • нанесення написів, графіті антивоєнного/проукраїнського характеру або пошкодження символіки війни

• • пікети або інші форми демонстрації антивоєнної/проукраїнської символіки (включно з прослуховуванням українських пісень)

При цьому вибір форм протесту не є пропорційним: значну частину займають переслідування за публікації мешканців на різних інтернет-ресурсах — щонайменше 270 випадків (60,9%). 

На другому місці за популярністю — усні висловлювання громадян, за які до адміністративної відповідальності було притягнуто за півтора року щонайменше 127 осіб (28,6%). При цьому варто зазначити, що за останній час зафіксовано такі випадки, коли кримчани відкрито “дискредитували” російську армію в спілкуванні з працівниками російського військкомату або використовували принизливі фрази на адресу поранених російських військовослужбовців, яких називали “копченим м’ясом”. 

Переслідування за різні форми демонстрації антивоєнної або проукраїнської позиції були популярні на самому початку повномасштабного вторгнення, коли багато людей виходило з плакатами проти війни. Загалом за два року відомо всього про 33 випадків, які закінчилися переслідуванням, що становить 7,5% від загальної кількості відомих причин застосування ст.20.3.3 КпАП. Серед останніх прикладів засудження мешканки Нижньогірського району за те, що вона торгуючи постільною білизною, повісила поруч наволочки жовтого і блакитного кольору або демонстрація мешканцем Армянську футболки з тризубом та написом “Україна”.  

Найменш поширеною, але стабільною формою «дискредитації» впродовж двох років залишається нанесення написів і графіті антивоєнного/проукраїнського характеру або пошкодження символіки війни. Загалом відомо про 13 випадків (3%), у середньому фіксується по 1-2 епізоди на квартал. Серед останніх прикладів — притягнення до відповідальності мешканця Ялти за напис краскою на даху свого дома, яким він “висловив свою незгоду з зовнішньою та внутрішньою політикою” російської влади, та написи “Урод: кому служив. Слава Україні” та “коцапы: чемодан вокзал на московье”, які наніс мешканець Джанкойського району на ворота гаражу своїх сусідей.

Аналіз дотримання окремих стандартів доступу до справедливого правосуддя: 

Гласність і публічність

1) З 640 ухвал за цією категорією справ, публічно рішення суду були оприлюднені у 443 випадках, що становить 69,2% від загальної кількості. При цьому варто зазначити, що ці рішення, як правило, публікуються судами із затримкою в кілька місяців.  

2) у 451 випадку (70%) інформація на сайті суду про час і місце засідання була оприлюднена несвоєчасно. У середньому, відповідна інформація з’являлася наступного дня або через 2 дні після розгляду адміністративної справи, проте відмічалися й такі випадки, коли інформацію про місце та час засідання було опубліковано лише через 21 день після розгляду справи. Така практика унеможливлює ефективний громадський контроль судочинства та його публічний характер.

3) із 14 судових процесів, щодо яких вдалося організувати безпосередній моніторинг, 12 відбулися в закритому режимі без участі слухачів і преси. Здебільшого судові пристави відмовлялися пропускати людей, посилаючись на режим протидії розповсюдженню коронавірусної інфекції або режим підвищеної антитерористичної безпеки, згідно з якими до будівлі допускаються лише учасники процесу.

Щонайменше в одному випадку слухачів і представників ЗМІ не пустили в будівлю суду, посилаючись на відсутність місць, оскільки засідання проходило в маленькій залі. Це є відвертим порушенням стандарту публічності, оскільки суд мав вжити вичерпних заходів для надання більшого приміщення чи забезпечення гласності в інший доступний спосіб.  

Незалежність і неупередженість суду 

1) У зв’язку з тим, що статтю 20.3.3 КпАП було запроваджено після початку повномасштабної війни проти України, цілком логічно, що люди, які засуджують цю війну, можуть мати явну симпатію до України. У зв’язку з цим важливе значення для дотримання неупередженості, а також незалежності суду мають відомості про те, чи були кримські судді, залучені до розгляду справ про адміністративні правопорушення за цією статтею, раніше суддями України (оскільки в такому випадку вони є або заочно засудженими, або фігурантами кримінальних проваджень в Україні, що формує їх упереджене ставлення до конфлікту, до України та до осіб, які демонструють Україні свою підтримку). Зі 156 суддів, які брали участь у розгляді цієї категорії справ у першій інстанції, 74 (47,4%) заочно засуджені, перебувають у розшуку або можуть бути оголошені в розшук за підозрою у скоєнні злочину, передбаченого ст.111 КК України «Державна зрада».

Ще 29 суддів (18,6%) переведені до Криму з російських регіонів і здійснюють правосуддя в порушення норм міжнародного гуманітарного права. Таким чином, тільки 34% суддів, які беруть участь у розгляді справ про дискредитацію російської армії, формально відповідають критеріям незалежного і неупередженого органу судочинства. 

Загалом, розподіл відповідності формальним стандартам щодо незалежності та неупередженості кримських суддів в цих справах має такий вигляд:

2) Аналіз відкритих даних про підсумки розгляду справ за ст.20.3.3 КпАП виявив лише поодинокі випадки участі в розгляді справи представника прокуратури. Проінтерв’юйовані особи також вказали, що на судових засіданнях не було представників прокуратури, а в деяких процесах суд відмовив у клопотанні про виклик прокурора. Суди в Криму зберігають тенденцію не забезпечувати виклик представника державного обвинувачення під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, і фактично функцію обвинувачення (оголошення протоколів, показів свідків, представлення фототаблиць та інших доказів правопорушення) виконували самі судді. Це може мати суттєвий вплив на формування у судді упередженої позиції на користь сторони обвинувачення. 

3) Періодично фіксується упереджений підхід суду під час засідання щодо теми військового конфлікту. Так, наприклад, під час суду по справі мешканки Сімферополя, на той час суддя Центрального районного суду Віктор Можелянський публічно заявив, що розцінює дії притягнутої як «постріл у спину наших хлопців». Надалі, його упередженість знайшла відображення щонайменше ще в одному судовому рішенні, де привертає до себе увагу систематичне використання назви держави «Україна» з маленької літери. 

Рівність сторін і право на захист

1) Обвинувачені у правопорушеннях особи часто позбавлені можливості допиту в судовому процесі свідків, що дали покази проти них. Наявність суперечностей між зазначеними у протоколах відомостями та позиції притягуємої до відповідальності особи, судом не усувається. Під час засідань часто судді ігнорують клопотання про допит свідків, призначенням експертиз тощо. В подальшому виявлені суперечності не трактується на користь притягуємої до відповідальності особи.

Наприклад, мешканець Ялти в суді заявив, що не викрикував зі свого балкону фрази, спрямовані на дискредитацію російської армії. При цьому суд в своєму рішенні покладається виключно на опитування одніє соби, рапорт оперуповноваженого Центру протидії екстремізму (яка опитала цю особу) та протокол, який був складений за результатами рапорту. Суд не викликав для допиту особу, яка звернулась до ЦПЕ, не встановив відсутність причин для наклепу та не усунув протиріччя між свідченнями цієї особи та звинуваченого у правопорушенні. 

Такий підхід суттєво обмежує право однієї зі сторін на захист, презумпцію невинуватості та право на подання доказів.

2) Об’єктом правопорушення є авторитет російської армії, а методом — публічна дискредитація. Кримські суди не встановлювали факт публічності в діях притягнутих до відповідальності заперечували розповсюдження “дискредитуючих” матеріалів.  Наприклад, мешканця Севастополя звинуватили у зберіганні в хмарному файловому сховищі Google диск аудиофайлу, а в хмарному файловому сховищі Mail.ru текстового файлу, які містили ознаки дискредитації. Притягнута до відповідальності особа пояснила, що вірші були збережені у хмарних сховищах для особистого зберігання. Адвокат зазначив, що в справі відсутні докази передачі відомостей з файлосховищ іншим особам. Але суд дійшов висновку, що особа публічно демонструвала матеріали на хмарних сховищах, бо матеріали могли бути доступні за посиланнями. Проте факт розповсюдження посилань в публічному просторі не було встановлено. 

3) Об’єктом правопорушення є авторитет російської армії. Значна кількість проаналізованих постанов викликає сумніви щодо наявності об’єктивної частини або ознак дискредитації, до яких відносяться «звинувачення, нагнітання негативних чинників, образи, навішування ярликів, применшуючих порівнянь». 

Для об’єктивного і всебічного дослідження в деяких випадках необхідна лінгвістична експертиза. Наприклад, видається сумнівною наявність передбаченого у статті об’єкта публічної дискредитації в коментарях жителя Кіровського району, який написав коментар «ось такий цирк відбувається» до відео про автопробіг на честь 9 річниці «приєднання» Криму. Так само як не є очевидними ознаки дискредитації у словосполученні «мирного неба над головою», особливо з огляду на позицію притягнутої особи, яка провину не визнала.

При цьому за період дослідження відомо лише про один випадок, коли суд послався на підсумки «наукового висновку МБУК «Феодосійський музей древнощів». Слід зазначити, що цей документ у рішенні суду позначений статусом «відповідь про проведення дослідження», тобто він не є висновком лінгвістичної експертизи. 

У всіх інших випадках, коли в рішеннях подано тексти, що викликають сумнів щодо наявності в них ознак дискредитації російської армії, суд не роз’яснює, на якій підставі зміст публікацій чи висловлювань розцінюється їм як такий, що спрямований «на позбавлення довіри до будь-чого, на підрив авторитету, іміджу». За час дослідження жодного випадку призначення лінгвістичних експертиз не зафіксовано, зокрема і за клопотанням осіб, які притягаються до адміністративної відповідальності.

Висновки:

1. 1. Розгляд протоколів про адміністративні правопорушення за «дискредитацію дій російської армії» за ст. 20.3.3 КпАП РФ у судах Криму пов’язаний із системними порушеннями основних стандартів доступу до справедливого правосуддя — принципів публічності, змагальності сторін, права на захист і неупередженості судового розгляду. Переважна більшість випадків судового розгляду мають низку ознак політично вмотивованого переслідування за висловлення думки. 

1. 1. Загальний характер порушень стандартів доступу до справедливого правосуддя та механічна легалізація протоколів правоохоронних органів можуть свідчити про те, що судові розгляди даної категорії справ не мають на меті встановлення істини та профілактику правопорушень у сфері громадського обговорення діяльності російських збройних сил та війни на території України. 

1. 1. Є підстави стверджувати, що норму ст. 20.3.3 КпАП протягом двох років дедалі активніше використовують винятково як один з інструментів для легалізації репресій, спрямованих на придушення антивоєнних і проукраїнських настроїв на території Криму.