версия на русском языке

Висновки: 

1. Під час розгляду справ за ст.20.3 КпАП, пов’язаних з демонстрацією української символіки і атрибутики, суди поверхнево, а часто з грубими помилками підходять до доказів про предмет правопорушення. При цьому суди не користуються нещодавно введеними нормами щодо демонстрації нацистської символіки навіть коли є можливість, а користуються «антиекстремістським» законодавством, яке відрізняє відсутність чітких норм та описів екстремістської символіки.
2. Серед проаналізованих справ не має жодного рішення про виправдання або про повернення на доопрацювання. Суди в багатьох випадках не схильні обирати більш м’які форми покарання, навіть коли мова йде про літніх осіб та жінок.  Доволі часто одна демонстрація української символіки призводить одразу до визнання людини винною в порушенні одразу 2 або навіть 3 статей Кодексу про адміністративні правопорушення. 
3. На фоні інших, здебільшого незаконних методів репресій за прояв проукраїнських позицій, судові процеси виглядають лише як штучна легалізація та формальне виправдання незаконних дій, як таких, що були спрямовані на боротьбу з екстремізмом або пропагандою нацизму.

Опис ситуації:

На окупованій території Криму від початку повномасштабного вторгнення і введення норми про “дискредитацію російської армії” фіксується суттєва кількість випадків публічної підтримки України. Здебільшого це виражається у публікаціях соціальними мережами зображень українського державного прапора та малого гербу, виконнані або прослуховуванні українських пісень, а також усного використання гасла “Слава Україні”. 

До останнього часу кримськи суди мали проблему переконливого обгрунтування кваліфікації цих дій як “публічних дій, спрямованих на дискредитацію російських збройних сил”, оскільки у певній кількості таких випадків вочевидь російська армія не була суб’єктом, на який була спрямована “протиправна” дія. Наприклад, коли суд притягував до відповідальності за цією статтею за прослуховування у себе вдома гімну України або за танці під пісні Вєрки Сердючки.  

З іншого боку, для російських силовиків ймовірно притягнення до відповідальності за підтримку України по статті 20.3.3 про дискредитацію вважається занадто м’яким, оскільки передбачає в якості покарання лише сплату штрафу. На користь цих висновків служать числені факти побиття осіб під час затримання попри відсутність спротиву і несуттєво суспільну загрозу потенційного адмінправопорушення, а також певна кількість сфабрикованих звинувачень у зберіганні наркотичних речовин (наприклад, справа Ганцевського), непідкорення вимогам працівників поліції (наприклад, справа Османова), дрібному хуліганстві (справа Гоголенко) та інших порушеннях, які передбачають в якості покарання адміністративний арешт. 

Але самим поширеним прийомом стало складання протоколів з формулюванням “є атрибутикою (або неофіційним гімном, як в справах з виконанням пісні “Червона калина”) організації українських націоналістів, діяльність якої визнана екстремістською на території РФ” і притягнення до відповідальності за статтею 20.3 КпАП “Пропаганда або публічне демонстрування …атрибутики чи символіки екстремістських організацій, пропаганда або демонстрування яких заборонені федеральними законами”. 

До екстремістських організацій, діяльність яких заборонена, згідно російського законодавства відносились:

За рішення ВС РФ N АКПИ14-1292С від 17.11.2014:

• “Правий сектор”;
• УНА-УНСО;
• «Тризуб имені Степана Бандери»; 
• Українська повстанська армія (УПА); “Братство”.

За рішення ВС РФ від 08.09.2022:

• Добровольчий рух ОУН;
• “Січ С14”;
• угруповання “Чорний комітет”. 

Особливої специфіки додає той факт, що всі заборонені як екстремістські українські організації не мають визначеною в російському правовому полі символіки та атрибутики. Одно з двох рішень суду про заборону взагалі не оприлюднено, а в другому — жодного слова про емблеми, прапори, гасла та інші деталі символіки. Проте така ситуація не є типовою. Наприклад, в рішенні того ж Верховного суду РФ, щодо визнання українського воєнізованого націоналістичного об’єдання “Азов” терористичним, описана офіційна емблема, шеврон, графічне зображення символіки. 

Починаючи з 18.01.2024 року рішенням російського міністерства юстиції УПА до статусу “екстремістської” отримало ще й звання “нацистської”, а загальний перелік українських організацій, чию символіку заборонили як нацистську, на час підготовки дослідження складав:

• УПА (Українська повстанська армія)
•  ОУН (Організація українських націоналістів)
• УНРА (Українська народно-революційна армія)
• УНС (Українська народна самооборона)

З цього часу російська влада на підзаконному рівні визначила, що до забороненої символіки та атрибутики віднесли “офіційне привітання” — “Слава Україні, героям слава”, кілька варіантів нарису Тризуба, емблема ОУН і прапор чорно-червоного кольору. Таким чином, за статтею 20.3 КпАП стало можливим притягувати до відповідальності не лише за ніяк не конкретизовану екстремістську, а й за чітко визначену “нацистську” символіку. 

Отже,серед головних запитань дослідження поставлено:

1. скільки кримчан були позбавлені волі в рамках нововведення про “нацистську” символіку;
2. як до цього кримські судді трактували “український екстремізм” без визначення символіки у законодавстві;
3. наскільки поширеною була і стала практика позбавлення волі за прояви проукраїнських симпатій.

Мета та завдання:

Мета: дослідити особливості судового переслідування мешканців Криму, які проявляють українську позицію за обвинуваченням у демонстрації екстремістської та нацистської символіки

Завдання:

1. Порівняти кількість судових рішень за такими обвинуваченнями, які закінчились арештами з рішеннями, в яких призначено покарання у вигляді штрафів;
2. Співставити фактичні дії “правопорушників” з існуючим переліком атрибутики і символіки українських організацій;
3. Визначити процент рішень за це “правопорушення”, яке стало одним з кількох елементів комплексу переслідувань за прояв української позиції;
4. порівняти динаміку переслідувань на етапі, коли прояви української позиції відносили до проявів екстремізму з динамікою переслідувань, коли ці дії почали відносити й до проявів нацизму.

Географія та часові рамки:

Дослідження включає вивчення практики в судах загальної юрисдикції на тимчасово окупованій території АР Крим та міста Севастополь. Часові рамки дослідження — з 1.06.2023 по 1.06.2024 року. Вибір саме таких часових рамок обумовлений по-перше відсутністю достатніх ресурсів для вивчення питання в більш широкому часі. Друга причина полягає в тому, щоб більш-менш збалансовано охопити аналізом період, коли кримчан притягували до відповідальності за екстремізм з періодом, коли почали притягувати за демонстрацію нацистської символіки.

Механіка дослідження:

Для виконання першого завдання було задіяне покрокову обробку масивів інформації. На першому етапі вивчались публічні судові реєстри справ на офіційних сторінках судів загальної юрисдикції “Республіки Крим” та Севастополя за статтею 20.3 КпАП. На другому етапі з цього масиву були відкинуті всі справи, по яких відсутні оприлюднені постанови судів, оскільки ця стаття не обмежується лише українською символікою, а стосується також атрибутики німецьких нацистів, фанатських угруповань, кримінальних об’єднань тощо.  На третьому етапі відбувався аналіз постанов і були відкинуті всі справи, які не стосуються дій, що мають ознаки публічної підтримки України. На четвертому етапі відібрані справи були поділені за принципом обраного адміністративного покарання: арешт або адміністративний штраф.

Для виконання другого завдання дослідження першою чергою були визначені російські джерела нормативно-правової бази, які мають або мали б мати перелік атрибутики і символіки, що відноситься до екстремістських та нацистських організацій. 

• для екстремістських організацій це було:

а) рішення Верховного Суду РФ від 17.11.2014 у справі N АКПИ14-1292С, яким заборонені 5 українських організацій (зафіксовано відсутність згадування символіки та атрибутики жодної з них)

б) та мало б бути рішення Верховного Суду РФ від 08.09.2022, яким заборонили ще 3 організації. Але це рішення не представлене у відкритому доступі. 

в) контекстний пошук у Федеральному списку екстремістських матеріалів, що представлений на сайті російського міністерства юстиції

• для “нацистських” це став:

“Перелік організацій, передбачених ч. 6 статті 6 Федерального закону «Про увічнення Перемоги радянського народу у Великій вітчизняній війні 1941 — 1945 років», а також атрибутики та символіки цих організацій”, що був оприлюднений на офіційному сайті Міністерства юстиції РФ 18.01.2024 року. 

Другим етапом стало порівняння фактичних обставин, які є в судових рішеннях зі змістом у джерелах нормативної бази, яка регулює перелік символіки та атрибутики та опис результатів такого порівняння. 

Для виконання третього завдання спочатку проводився моніторинг на притягнення цих осіб до паралельної відповідальності також за “дискредитацію російської армії”. Для цього перевірялись публічні судові реєстри справ на офіційних сторінках судів загальної юрисдикції “Республіки Крим” та Севастополя за статтею 20.3.3 КпАП. Окрім того, виконувався інформаційний пошук у відкритих джерелах, який був спрямований на встановлення фактів приниження людської гідності таких осіб, звільнення з роботи, розповсюдження їх персональних відомостей тощо. 

Для порівняння динаміки рішень проти осіб, які демонструють українськи переконання, в рамках четвертого завдання, було створено два окремих масива — з обвинуваченнями в демонстрації символики екстремистських організацій та в демонстрації нацистських організацій. Кількісні показники кожного з масивів й стали основою висновків для виконання цього етапу дослідження.  

Не були предметом аналізу наступні питання:

• обґрунтованість включення тих чи інших організацій, в перелік екстремістських або нацистських організацій;
• доведеність реального відношення зазначеної в російських нормативних актах символіки та атрибутики до організацій, визнаних росіянами як екстремістськи або нацистські;
• питання законності поширення російського законодавства на окуповані території.

Детальний опис дослідження:

За результатами покрокового аналізу масиву інформації з офіційних сайтів судів за статтею 20.3 КпАП, які мали оприлюднені судові рішення з покаранням у вигляді арешту, було відібрано 26 справ, які стосувалися переслідування осіб за демонстрацію саме української символіки чи атрибутики. З них 12 випадків стосуються застосування норми про демонстрацію символіки екстремістських організацій, а 14 відносяться до часу, коли суд вже мав обирати між нацистською та екстремістською символікою. 

Далі було проведено аналіз судових рішень з точки зору доведення публічних дій на підтримку України як предмету правопорушення за статтею 20.3 КпАП. 

В категорії “нацистських” справ після 18.01.2024 року схема за якою демонстрація симпатій до України встановлюється як предмет правопорушення (й його відповідність до ч.1 ст. 20.3 КпАП), є наступною: 

1. встановлення факту публічного поширення певної інформації;
2. співставлення цієї інформації з атрибутикою і символікою, яка визнана нацистською і заборонена (предсатвлена на сайті міністерства юстиції);
3. виключення випадків використання забороненої символіки і атрибутики з метою, що не є пропагандою нацизму (наукові дослідження, художня творчість, засудження нацизму та викладання історичних подій)

Цікавим виявилось те, що за весь період дослідження кримські суди уникали використання такої схеми: серед останніх 14 рішень за цей період більшість (11) постанов спиралися на загальний досвід притягнення до відповідальності за демонстрацію саме екстремістської, а не нацистської символіки. Зафіксовано лише три рішення, яким визначили склад правопорушення як пропаганду саме нацистської символіки. Проте в жодному з них не проводиться співставлення оприлюдненою атрибутики з той, яка була визначена міністерством юстиції, як нацистська. Більш того, в двох з цих рішень суд взагалі приховав, що саме було предметом правопорушення — мова йде просто про якісь невідомі дії (вислови, публікації), які судом та спеціалістом визнані як нацистська символіка. 

Лише в рішенні Ялтинського міського суду по справі проти Михайла Олейника зазначено, що публікація “Слава Україні! Героям Слава” кваліфікована як публічна демонстрація нацистської символіки. Доказом зазначено висновок спеціаліста, зміст якого в рішенні не фігурує. Відсутність згадування в мотивувальній частині постанови про рішення російського міністерства юстиції, яким забороняється певний перелік української символіки, вказує на те, що цей документ не був покладений в основу тих, якими керувався суд під час розгляду справи. 

Тим часом в мотивувальній частині суд цитує ч.3 ст. 6 Федерального закону “Про увічнення Перемоги радянського народу у Великій вітчизняній війні 1941 — 1945 років”, якою забороняється пропаганда або публічне демонстрування атрибутики чи символіки організацій, що співпрацювали з особами та організаціями винними за рішенням Нюрнберзького трибуналу чи аналогічними судовими органами. Проте в рішенні суду не вказано:

1) яка організація з атрибутами “Слава Україні! Героям Слава” співпрацювала з особами та організаціями винними за рішенням Нюрнберзького трибуналу чи аналогічними судовими органами

2) з якої саме організацією чи особами співпрацювала неназвана  організація з атрибутами “Слава Україні! Героям Слава”

3) рішенням якого саме суду або яким вердиктом/вироком Нюрнберзького трибуналу визнано цю неназвану організацію чи особу винною у злочинах, пов’язаних з нацизмом

4) якими доказами підкріплюється теза, що неназвана організація з атрибутами “Слава Україні! Героям Слава” співпрацювала з організацію чи особу винною у злочинах, пов’язаних з нацизмом.

За таких обставин кваліфікація суду про демонстрацію саме нацистської символіки виглядає непереконливою і бездоказовою. 

Також слід додати, що у всіх трьох “нацистських” постановах відсутня інформація про дії суду щодо виключення варіанту публікації атрибутики з метою формування негативного ставлення до нацизму або без ознак пропаганди нацизму. 

В категорії “екстремістських” справ схема за якою демонстрація симпатій до України встановлюється як предмет правопорушення (й його відповідність до ч.1 ст. 20.3 КпАП) є значно менш чіткою. Як зазначає кандидат юридичних наук Кримського філіалу Краснодарського університету МВС Олександр Равнюшкін в роботі “Проблеми кваліфікації скоєння в громадських місцях адміністративного правопорушення передбаченого ч.1 ст.20.3 КпАП” станом на 2022 рік “широкому суспільству не представлено офіційний перелік та зображення нацистської атрибутики і символіки, а також атрибутики та символіки екстремістських організацій. Доступним є лише перелік екстремістських організацій. У зв’язку з цим виникають суперечки відносно приналежності тих чи інших знаків та зображень до нацистських чи екстремістських”. Слід зазначити, що з того часу ситуація в частині представлення офіційного переліку атрибутики та символіки екстремістських організацій не змінилась на краще.

Далі в своїй монографії Равнюшкін пропонує відносити до екстремістської символіки в першу чергу ті зображення, що описані в статутних документах організацій, які були визнані російською владою екстремістськими. Але також автор пропонує відносити до забороненої і ту символіку, яка постійно або систематично використовується екстремістськими організаціями, але не міститься в їх статутних документах. Й додає, що певна кількість таких організацій взагалі не має статутних документів. Проте він не пропонує ніякого підходу, за допомогою якого б суди мали можливість встановлювати факт системного або постійного використання певної символіки “нестатутними” екстремістськими організаціями. 

Або, як зазначили кандидат юридичних наук Анатолій Хоменко і кандидат юридичних наук Наталія Черемнова з Омської академії МВС в своїй роботі “Відмежування екстремістських проявів від правомірної поведінки в контексті ст.20.3, 20.3.1 КпАП і 280, 282 КК” через відсутність чітких критеріїв  екстремістської поведінки “правозастосовник вимушений керуватися оціночними поняттями і власним уявленням про ті, чи інші події”. Автори пропонують розглядаючи питання символіки (в тексті мова конкретно про слов’янську символіку) обов’язково з урахуванням висновків відповідних експертиз, а також мотивів і поведінки особи (зміст сторінок в соціальних мережах, масові “репости” тощо), яка може не мати ознак протиправної діяльності. 

Отже, спираючись на зміст наукових робіт, присвячених аналізу “антиекстремістського” законодавства і практиці його застосування, можемо побудувати таку логічну модель встановлення предмету правопорушення:

1. встановлення факту публічного поширення певної символіки, атрибутики тощо;
2. співставлення виявленої символіки з переліком екстремістських матеріалів міністерства юстиції або встановлення зв’язку символіки з організацією, що визнана російською владою, як екстремістська;
3. співставлення виявленої символіки з той, яка представлена в статутних документах екстремістської організації; 
4. за відсутності статуту — встановлення використання виявленої символіки як постійної або систематичної в діяльності організації, що визнана екстремістською (з урахуванням висновків відповідних експертиз);
5. визначення мотивів та поведінки особи на предмет спрямованою і свідомої екстремістської діяльності.

З 23 проаналізованих «екстремістських» рішень, в жодному суд не спирається на такий порядок всебічного вивчення обставин та предмету правопорушення. Жодного разу суд не встановлював наявність відомостей про атрибутику в переліку екстремістських матеріалів міністерства юстиції й не перевіряв, чи має екстремістська організація “статутну” символіку. Також жодного разу не зафіксовано дій з обгрунтування постійності або системності виявленої символіки в діяльності організації, що визнана екстремістською, тим більше з урахуванням висновків відповідних експертиз. Крім цього, постанови не містять змістовного визначення мотивів та поведінки особи на предмет спрямованою і свідомої екстремістської діяльності.

Самою поширеною практикою в кримських судах, при розгляді справ де йдеться про підтримку України, є встановлення факту публікації української символіки, яку за допомогою неназваних висновків неназваного спеціаліста, прив’язують до певної організації, що була визнана екстремістською рішенням російської влади і на цьому завершують доведення належності опублікованої української символіки до категорії екстремістської. 

Проте доволі часто трапляються випадки, коли суди відступають навіть від такої “спрощеної” моделі. 

Іноді суд на свій розсуд визначає приналежність певної атрибутики до тої чи іншої організації, навіть не спираючись в своїх висновках на думку спеціаліста. Наприклад, як це було в справі проти Анжели Костьоріной, в якій суддя Галина Хулапова самостійно віднесла кілька варіантів пісні “Червона калина” до неофіційних гімнів кількох заборонених організацій. Аналогічним чином та ж суддя розглянула і справу проти Рефата Касимова, який також мав у плей-листі в соціальних мережах якусь варіацію пісні “Червона калина”. 

Серед інших сумнівних варіантів доведення зв’язку оприлюдненої української символіки з “екстремістами” – оперативно-розшукові заходи “Наведення справок”, як в справі проти ялтинця Павла Фруктіна. І це не поодинокий випадок — в справі проти Дінара Абдураімова оперативник взагалі самостійно виписав справку про те, що виявлена атрибутика використовувалась українськими націоналістами, які в свою чергу співпрацювали з нацистами. Ця справка стала ключовим доказом доведення провини. Відповідно до позиції російського Конституційного суду, матеріали оперативно-розшукових заходів не можуть використовуватись як докази, тим більше, як ключовий доказ наявності предмету правопорушення.  

Ще одним варіантом замість висновків спеціаліста або експертизи стало просте відібрання пояснень у сторонньої особи задля висновків про зв’язок з екстремістськими організаціями. Так, в справі проти Марії Замирайло були взяті пояснення у вчителя історії МБОЗ “Ліцей” Сімферопольского району, який надав потрібні правоохоронцям відомості про те, що зображення “тризуба” є символікою ОУН.   

Трапляються випадки, коли неназвані спеціалісти відносять до символіки українських екстремістських організацій такі сумнівні атрибути, як наприклад відео на якому двері рівномірними полосами пофарбовані в чорний та червоний колір, як це було в справі проти Дмитра Белолазова. На превеликий жаль, в постанові суду не вказано як по відео була визначена рівномірність полос та на базі яких джерел спеціаліст доводив, що двері такого кольору були постійним елементом в діяльності організації, що визнана екстремістською. 

В рішенні Керченського суду по справі проти  Олексія Харченко висновок описано таким чином: “Під час огляду встановлено, що адмініструючий сторінку «ФІО1» розмістив на своїй сторінці в публічному доступі такі матеріали: зображення людей у спортивній формі, національних прапорів Російської Федерації та України, з текстом, що містить гасло: «Слава Україні», а також зображення «Романа Шухевича». Згідно з висновком фахівця — це символіка: ОУН — організації українських націоналістів…” Далі по тексту не уточнюється, на яких засадах спеціалістом до символики віднесені “зображення людей у спортивній формі”, портрет Шухевича та російський триколор.

Серед інших цікавих висновків неназваних спеціалістів в справі проти Людмили Некрасовой в Кіровському районному суді знаходимо таке: “символіка використовувалась організацією українських нацистів”. Яка саме організація “нацистів” користувалась тою символікою, в рішенні суду не зазначається. На базі яких доказів спеціаліст дійшов висновку що та організація була нацистською – в рішенні суду не зазначається. Далі цей спеціаліст також вказує “атрибутика…визнана екстремістською”. Тобто не організація, що її використовувала, а саме ця атрибутика. Проте в рішенні суду не вказано номер в реєстрі екстремістських матеріалів міністерства юстиції або інших нормативно-правових документів, рішеннями яких ця атрибутика визнана екстремістською. Перевірка власними силами перечню екстремістських матеріалі міністерства юстиції показала, що така символика в реєстрі не знайдена.

Доречі, ця справа цікава також тим, що суд не встановив навіть сумнівний зв’язок між атрибутикою, що була оприлюднена на сторінці в соцмережі з символікою української організації, яка визнана екстремістською. Спеціаліст, як згадано вище, вказує на якусь загадкову організацію “українських нацистів” без конкретної назви і не називає саму організацію екстремістською. А потім суддя пише, що “Правий сектор” був визнаний судом екстремістською організацією і тому оприлюднена Некрасовой символіка є екстремістською. Звідки взявся “Правий сектор” і чому оприлюднена символіка має вважатися елементом їх організації, в постанові не зазначено.

Окрім великої кількості неякісних “експертиз” щодо предмету правопорушення, характерною особливістю справ є помилкові висновки про те, що та чи інша українська організація визнана російським судом як екстремістська. Здебільшого це стосується ситуацій, коли неназвані спеціалісти визначають оприлюднену кримчанами символіку, як атрибути Організації українських націоналістів, а суд не відрізняє ОУН від Добровольчого руху Організації українських націоналістів, який росіяни дійсно визнали “екстремістською організацією” в 2022 році. Тобто є наявної і помітною тенденція, коли  суди не проводять ретельного співставлення висновків спеціалістів з нормативними документами, в яких зазначено екстремістський статус тої чи іншої організації.  Наприклад, як це було в справі проти Олега Лукашевича з Сімферополя або в справі проти ялтинки Олени Роменской.

Окремо звертає на себе увагу відсутність з боку суддів дій щодо змістовного визначення мотивів та поведінки особи на предмет спрямованою і свідомої екстремістської діяльності. Найбільш ілюстративним є випадок в справі проти Івана Горбашова, коли особа, що була притягнута до відповідальності, в суді дала переконливі пояснення про демонстрацію символіки з метою отримання комерційної вигоди: символика була елементом на монеті, яку особа виставила на продаж для нумізматів. Попри заявлені мотиви, які вочевидь вказують на відсутність наміру особи до пропаганди екстремізму, суд не перевіряв ці обставини, не давав їм оцінку і обрав покарання у вигляді позбавлення волі. 

Серед іншого слід зазначити, що в деяких справах залишилась під сумнівом доказанність самої дії, що була визнана протиправною. Так, Павло Фруктін в Ялтинському міському суді пояснив, що не кричав зі свого балкону фразу “Слава Україні”. Докази що переконали суд в наявності дії — донос одного з сусідів та рапорт правоохоронця, що прийняв цей донос. Ці особи не були допрошені в суді задля виключення варіантів наклепу, неприязливих стосунків, помсти тощо. 

Окремо від “нацистів” та “екстремістів” в кримських кейсах з українською символікою за статтею 20.3 представлена невелика практика притягнення до відповідальності за демонстрацію “іншої” атрибутики, яка заборонена федеральними законами. З самого формулювання цієї частини правопорушення прослідковується логічна послідовність доведення провини: якщо є законодавство, яким заборонена та чи інша конкретна символіка — є і порушення. Якщо окремого акту про заборону конкретної символіки немає, то і порушення теж не буде. 

Найбільш показовим переслідуванням цього типу є справа проти незалежного адвоката Олексія Ладіна, якого звинуватили в демонстрації “іншої забороненою атрибутики”, а саме — гербу кримськотатарського добровольчого батальйону імені Номана Челебіджихана, який в 2022 році був визнаний терористичною організацією. В своєму рішенні суд посилається на висновки неназваного спеціаліста, який зазначив, що символіка у вигляді малого гербу України з накладенням зображення кримськотатарської тамги використовувалась “бойовиками” цього угруповання під час антитерористичної операції на південному сході України, блокаді Криму та спеціальної воєнної операції на території України”. 

В рішенні зазначено, що Ладін під час процесу заперечував проти таких висновків спеціаліста, але не вказано, що саме він заперечував. Проте, як відомо “Кримському процесу”, сторона захисту звернула увагу, що в рішенні Верховного суду, яким визнано кримськотатарський добровольчий батальйон імені Номана Челебіджихана як терористичну організацію, наведене дуже конкретний опис того, якою є емблема цього формування. Вона не має нічого схожого з малюнком, що був оприлюднений на сторінці Ладіна у Facebook, окрім одного спільного елементу — тамги. Але сама по собі тамга не є забороненою якимось нормативним актом, а тому не може бути предметом правопорушення в форматі “пропаганда іншої символіки, що заборонена федеральними законами. Суд в постанові не пояснив своє ставлення до таких розбіжностей.

Загалом, через кількість та різноманіття таких сумнівних рішень, складається враження що підхід суду до визначення дій на підтримку України як до пропаганди екстремізму або нацизму виглядає упередженим. Ще більше це враження підкріплюють показники комплексного переслідування кримчан, коли прояв проукраїнської позиції викликає адміністративну відповідальність не лише за статтею 20.3 КпАП, а одразу за двома чи навіть трьома статтями КпАП. Зазвичай ще й в наборі з цілим переліком позасудових дій, серед яких:

• — затримання з порушенням існуючих норм або насильницьке викрадення;
• — неспровоковані насильницькі дії під час затримання;
• — обшуки і вилучення всієї цифрової техніки (смартфони, ноутбики, відеореєстратори);
• — приниження людської гідності (відеозаписи з вибаченнями, співами російських пісень);
• — масштабне поширення в медіа персональних відомостей для хейту серед оточуючих;
• — звільнення з роботи. 

Цікавим є те, що серед осіб, яких рішенням суду було позбавлено волі за демонстрацію української символіки, відсоток тих, відносно яких зафіксовано додаткові судові та позасудові форми переслідування значно вищий, ніж в справах, де суди призначали покарання у вигляді адміністративних штрафів. З 26 осіб, що отримали адміністративний арешт — 18 мали або додаткові статті переслідування, або позасудові форми репресій, або все разом. В той же час серед тих, кого було тільки оштрафовано, зафіксовано лише 11 випадків додаткових переслідувань з 33. 

Загальне ж співвідношення кількості справ, в яких суд за українську символіку виносить покарання у вигляді адміністративних арештів складає 1 до 1,25 справ, в яких покарання за цією ж статтею не пов’язане з позбавленням волі. В цифрах виглядає як 26 рішень про арешт і 33 рішення про покарання у вигляді адміністративних штрафів. Серед оштрафованих 13 жінок, з усіх заарештованих — шість жінок, включаючи одну у віці 64 років. 

Виявлено тенденцію, що суд частіше виносить суворі покарання і за більшою кількістю статей в тих випадках, коли про затримання було розповсюджено інформацію в пропагандистських пабліках. Це також служить додатковим аргументом на користь висновків, що суд є лише залежним інструментом, який легітимізує репресивні політики проти проукраїнських громадян на окупованій території Криму.

Перелік літератури:

1. Кодекс про адміністративні правопорушення РФ зі змінами та доповненнями
2. Рішення ВС РФ N АКПИ14-1292С від 17.11.2014
3. Рішення ВС РФ N АКПИ22-411С від 02.08.2022
4. Постанова Уряду Російської Федерації від 11.06.2015 № 574 «Про затвердження Правил визначення переліку організацій, зазначених у частинах третій і четвертій статті 6 Федерального закону “Про увічнення Перемоги радянського народу у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років”, а також атрибутики та символіки цих організацій».
5. Федеральний список екстремістських матеріалів Міністерства юстиції РФ.
6. “Проблеми кваліфікації скоєння в громадських місцях адміністративного правопорушення передбаченого ч.1 ст.20.3 КпАП”, Равнюшкін О., 2022
7. “Відмежування екстремістських проявів від правомірної поведінки в контексті ст.20.3, 20.3.1 КпАП і 280, 282 КК”, Хоменко А., Черемнова Н., 2019