Вступ:

Це дослідження є продовженням теми про використання статті 20.3 КпАП як інструменту переслідування за прояв своїх патріотичних переконань щодо України та придушення нелояльних груп на тимчасово окупованій території Криму під виглядом боротьби з екстремізмом.

Раніше, в червні 2024 року, «Кримський процес» досліджував судову практику, пов’язану з «українськими» кейсами за статтею 20.3, пов’язаними з публічною демонстрацією нацистської, екстремістської та іншої забороненої символіки й дійшов висновку, що в таких кейсах суд проявляє поверхневий підхід, віддає перевагу більш розмитим, а не конкретизованим кваліфікаціям правопорушень і прагне до більш жорстких, а також додаткових форм покарання, незважаючи на гендерну приналежність і вік притягнутих осіб.

Однак попереднє дослідження фактично було сфокусоване тільки на процесах, пов’язаних з переслідуваннями за прояв симпатій до України, і ніяк не відповідало на питання про те, чи мають місце подібні підходи до інших груп, притягнутих до адміністративної відповідальності за демонстрацію нацистської, екстремістської та іншої забороненої — «не української» — символіки. Крім того, в його завдання не входила оцінка пропорційності цих інших груп у порівнянні з кількістю переслідувань симпатиків України.

Таким чином, маючи детальний аналіз процесів і тенденцій щодо переслідування однієї групи населення, відкрилася можливість подивитися на практику в цілому, побачити в цифрах, які пріоритети стоять перед службами з протидії екстремізму і наскільки характерними для судової системи є проблеми, виявлені при роботі зі справами щодо людей, які дотримуються українських поглядів.

Гіпотеза даного дослідження полягає в тому, що кількість переслідувань за демонстрацію всіх інших видів символіки значно менша, ніж щодо «української групи», підходи до розгляду інших справ більш якісні, а покарання частіше не пов’язане з позбавленням волі чи додатковими звинуваченнями.

Мета і завдання:

Мета: провести порівняльний аналіз між судовою практикою у справах, пов’язаних з демонстрацією українських переконань та практикою розгляду справ за демонстрацію іншої нацистської, екстремістської та забороненої символіки.

Завдання:

1. Проаналізувати весь масив судових рішень за встановлений часовими рамками дослідження інтервал;

2. Категоризувати основні види демонстрації нацистської, екстремістської та забороненої символіки;

3. Встановити пропорційну представленість кожного виду в загальній масі судових рішень за встановлений часовими рамками дослідження інтервал;

4. Провести порівняльний аналіз між групами за такими критеріями:

a) частка рішень з покаранням у вигляді позбавлення волі

b) наявність додаткових звинувачень;

c) наявність фактів публічного приниження або фізичного насильства;

d) наявність і характер публікацій про правопорушення в ЗМІ;

e) частка рішень з експертними висновками та їх деталізацією;

f) частка рішень з відсутністю посилань на законні підстави переслідування;

g) наявність зусиль суду щодо перевірки/встановлення мотивів демонстрації забороненої символіки.

Географія та часові рамки:

Дослідження включає вивчення практики в усіх судах загальної юрисдикції на тимчасово окупованій території АР Крим та міста Севастополь. Часові рамки дослідження — з 1.01.2025 по 30.06.2025 року. Вибір саме таких часових рамок обумовлений відсутністю достатніх ресурсів для вивчення питання в більш широкому часовому діапазоні. І хоча в подальшому заплановано розширення часових рамок, вважаємо, що період у 6 місяців є достатнім для репрезентативного представлення виявлених особливостей судочинства.

Детальний опис дослідження:

Для виконання завдання з аналізу всього масиву судових рішень про демонстрацію нацистської, екстремістської та іншої забороненої символіки використовувалися відкриті дані, представлені на офіційних сайтах судових органів, що функціонують на тимчасово окупованій території Криму. Від методу особистого спостереження в даному дослідженні довелося повністю відмовитися, оскільки судові процеси за даним типом правопорушень, як правило, проходять в день складання протоколу, що виключає можливість своєчасної організації спостереження.

Всього за описаний період в судах Криму було розглянуто 96 справ за статтею 20.3 КпАП. Не розглянутих справ немає. За досліджуваний період було відзначено 1 постанову про припинення провадження у справі про правопорушення та 3 випадки, коли суд повернув протокол до поліції без подальшого розгляду справи. Таким чином, до покарання за ст. 20.3 за півроку в Криму та Севастополі притягнуто 92 особи.

Для виконання другого завдання (категоризації) були відібрані всі кейси, за якими в доступі були рішення або інші матеріали, які могли б вказати на фактичні обставини, що спричинили переслідування за статтею 20.3 КоАП. На момент підготовки дослідження в 22 випадках встановити такі обставини не вдалося. У зв’язку з цим, основним матеріалом для дослідження стали решта 70 судових процесів. Проаналізувавши дані, ми виділили наступні тематичні категорії:

а) українські — за будь-які дії, пов’язані з демонстрацією симпатій або підтримки України

б) нацистські — за будь-які дії, пов’язані з демонстрацією символіки або атрибутики, схожої з тією, яка використовувалася в нацистській Німеччині

в) кримінальні — за демонстрацію татуювань забороненого в російському законодавстві неформального об’єднання кримінальної субкультури

г) інші — за демонстрацію символіки та атрибутики, не пов’язаної з перерахованими вище або релігійними темами.

Частка кожної з груп у загальній масі проаналізованих рішень виглядає так:

• Демонстрація підтримки України — 55,7% 

• Татуювання пов’язані з кримінальною субкультурою — 21,4%              

• Демонстрація нацистської символіки та атрибутики — 20%                  

• Інша заборонена символіка — 2,9%

Як видно з цієї діаграми — боротьба з усіма разом взятими порушеннями займає менше місця в роботі окупаційних силових структур, ніж протидія лояльним до України мешканцям. Причому кількість справ, пов’язаних з пропагандою нацизму, практично втричі менше, ніж кількість «українських» справ.

Далі, в рамках виконання четвертого завдання (порівняльного аналізу), ми подивилися, чи спостерігаються кілька специфічних особливостей судочинства, які характерні для процесів проти прихильників України, у справах інших категорій. При цьому, у зв’язку з нечисленністю групи «інша заборонена символіка», два кейси цієї категорії з порівняльного аналізу ми виключили, залишивши для порівняння тільки справи проти осіб, які демонструють нацистську символіку, і прихильників забороненої кримінальної субкультури.

Частка рішень з покаранням у вигляді позбавлення волі:

У жодному випадку у справах про демонстрацію забороненої символіки кримінальної субкультури «АУЕ» суд не виносив рішення про призначення адміністративного арешту і, навіть визначаючи розмір адміністративного штрафу, у всіх досліджених випадках обирав наймінімальнішу суму в розмірі 1000 рублів (близько 10 євро). Частка рішень, пов’язаних з позбавленням волі, — 0%.

З 14 кейсів за звинуваченнями в пропаганді ідеології нацизму в 2 випадках не вдалося встановити, яке покарання виніс суд, в 3 випадках це був адміністративний арешт, а в інших — м’яка форма покарання у вигляді мінімального або близького до мінімального штрафу в розмірі 1000-2000 рублів (близько 10-20 євро). Частка рішень, пов’язаних з позбавленням волі — не менше 21%.

З 39 кейсів, пов’язаних з демонстрацією української символіки та атрибутики, щонайменше в 10 випадках суд ухвалював рішення про адміністративний арешт, а в 28 випадках – про м’яку форму покарання у вигляді мінімального або близького до мінімального штрафу в розмірі 1000-2000 рублів (близько 10-20 євро). Частка рішень, пов’язаних з позбавленням волі, — не менше 26%.

Однак, тут слід додати, що рішення про арешти виносилися в основному Київським районним судом Сімферополя, а також поодинокі рішення приймалися в Керчі, Джанкої, Феодосії та Севастополі. Як допустиме припущення, такий дисбаланс може пояснюватися не стільки лояльністю суду, скільки технічними можливостями спеціальних місць утримання для адміністративно заарештованих осіб. У більшості населених пунктів такі місця не розраховані на велику кількість і часто бувають переповнені у зв’язку з утриманням там підсудних у кримінальних процесах на час суду, тоді як у Сімферополі такої проблеми немає.

Наявність додаткових статей обвинувачення:

У попередньому дослідженні зазначалося, що справи проти лояльних до України громадян часто супроводжуються не одним, а двома, а то й трьома різними правопорушеннями. Як правило, спільно з демонстрацією української символіки, суд розглядає протоколи:

— про дискредитацію російських збройних сил (ст.20.3.3 — тільки штраф)

— про дрібне хуліганство в інтернеті (ч.3 ст.20.1 — тільки штраф)

— про непокору законним вимогам співробітника поліції (ст.19.3 — штраф або арешт)

Ця тенденція щодо «української групи» залишилася незмінною і в період даного дослідження — з 39 кейсів у 14 випадках зафіксовано ще одне додаткове правопорушення і в 4 випадках відразу два додаткових правопорушення.

При цьому за досліджуваний період жодна особа з інших груп, яка притягувалася до адміністративної відповідальності за ст.20.3, не звинувачувалася в цей же час за іншими статтями КпАП. Додаткові переслідування фіксувалися тільки в групі, пов’язаній з українською тематикою.

Наявність фактів публічного приниження або фізичного насильства:

Однією з характерних рис переслідування людей за прояв патріотичних переконань у Криму залишається практика публічних принижень, пов’язаних з оприлюдненням відеозаписів, зроблених після затримання особи, притягнутої до адміністративної відповідальності. На таких записах людей змушують приносити вибачення, відмовлятися від своїх поглядів і вчиняти інші дії, що принижують моральну гідність (наприклад, зізнаватися в любові до Путіна або співати російський гімн). Також до цієї категорії належить і публікація відео з кадрами невмотивованої жорстокості правоохоронців у момент затримання таких осіб.

Ця тенденція щодо «української групи» залишилася незмінною і в період даного дослідження — з 39 кейсів в 11 випадках (28%) зафіксовані подібні факти.

Серед прихильників кримінальної субкультури відео з публічними вибаченнями і твердженнями про перегляд своїх поглядів зафіксовано не було. Серед притягнутих за пропаганду нацизму осіб стало відомо лише про 1 факт морального приниження (7%). Таким чином, досить наочно можна простежити за тим, яка категорія громадян значною мірою піддається ризикам додаткових і позаправових форм тиску з боку окупантів.

Наявність і характер публікацій про правопорушення в ЗМІ:

Раніше «Кримський процес» встановив наявність тісного взаємозв’язку між появою в соціальних мережах відео з приниженнями затриманих осіб, лояльних до України, з поширенням цієї інформації місцевими, в тому числі урядовими, ЗМІ. При цьому, як правило, заголовки і зміст текстів у медіа не відповідають стандартам нейтральної подачі інформації, а спрямовані на формування негативного ставлення до затриманого. Крім того, до складу виявленої закономірності також слід включити спостереження про те, що стосовно героїв таких публікацій суди частіше виносять жорсткі рішення на максимальні терміни адміністративних арештів.

Ця тенденція щодо «української групи» залишилася незмінною і в період даного дослідження — з 39 кейсів в 11 випадках місцеві ЗМІ, включаючи пов’язані з урядом, поширили інформацію про затриманих, в тому числі в такому форматі, який ображає їх гідність і формує вороже ставлення до людей з подібною позицією. Як ілюстрація: повідомлення у «Кримській газеті» (належить Раді міністрів Криму) вийшло із заголовком: «Не треба було цього робити: ждуніха-нацистка з Криму вибачилася за свою поведінку».

Як показало це дослідження, затримання людей, які демонструють симпатії до ідеології нацизму, у кримських ЗМІ цікавлять значно менше. Зафіксовано всього один випадок за період дослідження, коли журналісти висвітлили боротьбу з цією групою правопорушників. При цьому той самий медіаресурс використовує в даному матеріалі майже нейтральну лексику: «У Криму затримали любителя нацистської Німеччини». Темі притягнення до відповідальності представників кримінальної субкультури за досліджуваний період не було присвячено жодної публікації.

Частка рішень з експертними висновками та їх деталізацією:

У попередньому дослідженні, присвяченому проблемі переслідування прихильників України під виглядом боротьби з екстремізмом, «Кримський процес» вже звертав увагу на роль експертизи в системі доказів провини особи, яку притягають до відповідальності. Зокрема, зазначалося, що в рішеннях часто згадуються неназвані експерти, які без будь-яких аргументів стверджують про приналежність символіки до організацій, діяльність яких заборонена.

А між тим, до завдань фахівця, згідно з теоретичними викладками російських вчених у сфері юриспруденції, таких як кандидат юридичних наук Анатолій Хоменко та кандидат юридичних наук Наталія Черемнова, входить:

— зіставлення виявленої символіки з переліком екстремістських матеріалів міністерства юстиції або встановлення зв’язку символіки з організацією, визнаною російською владою як екстремістська;

— зіставлення виявленої символіки з тією, яка представлена в статутних документах екстремістської організації;

— за відсутності статуту — встановлення використання виявленої символіки як постійної або систематичної в діяльності організації, визнаної екстремістською (з урахуванням висновків відповідних експертиз);

Натомість у рішеннях за досліджуваний період часто можна зустріти такі нічим не підкріплені твердження, як «у зазначених коментарях містяться гасла, які використовуються організацією українських націоналістів (укр. Організація українських націоналістів, ОУН), члени якої активно співпрацювали з нацистською Німеччиною, а діяльність самої організації заборонена на території Російської Федерації». Ні порівняння, ні спроб встановлення зв’язку з екстремістською організацією, ні аргументів про постійне або систематичне використання в таких рішеннях не простежується.

Другою проблемою в цьому аспекті є взагалі повне ігнорування судом відсутності висновку експертів для формування свого рішення. Судді самі встановлюють на свій особистий розсуд, чи має символіка відношення до діяльності екстремістських або нацистських організацій. Суд не підкріплює свою думку доказами або посиланнями на джерело обізнаності, не дотримується й інших вимог процедури, яка дозволяла б виключити помилкове трактування якоїсь атрибутики як забороненої.

Аналіз рішень показує, що ця проблема характерна для всіх груп, справи яких розглядаються у зв’язку із звинуваченнями навколо різного роду символіки. Випадки, коли висновок фахівця був би представлений у рішенні в достатньому вигляді, є поодинокими. Однак, ступінь деградації в оцінці доказів, тим не менш, різний. Зокрема, представники кримінальної субкультури з 15 кейсів у 13 випадках мають посилання на висновок фахівця, який знаходиться в матеріалах справи. У справах проти демонстрації нацистської символіки висновки фахівця згадуються в ⅔ від усього масиву, у справах проти «української групи» – тільки в 56%.

Частка рішень з відсутністю посилань на законні підстави переслідування:

Російське законодавство про протидію екстремізму передбачає, що символіка, за яку переслідують в рамках статті 20.3 КпАП, якщо вона має статус екстремістської, обов’язково повинна бути підкріплена рішенням суду. В крайньому випадку, рішення суду повинно стосуватися заборони самої організації, яка використовує дану символіку. «Відповідно до п. 4 ст. 1 Федерального закону № 114-ФЗ символікою екстремістської організації визнається символіка, опис якої міститься в установчих документах організації, щодо якої судом прийнято рішення, що набрало законної сили, про ліквідацію або заборону діяльності у зв’язку із здійсненням екстремістської діяльності.

А нормативною базою для визначення нацистської символіки виступає Федеральний закон № 80-ФЗ «Про увічнення Перемоги радянського народу у Великій Вітчизняній війні» і передбачений цим законом «Перелік організацій, які співпрацювали з групами, організаціями, рухами або особами, визнаними злочинними або винними у скоєнні злочинів відповідно до вироку Міжнародного військового трибуналу». Включення організації та її атрибутики до переліку нацистських відбувається за допомогою окремих розпоряджень Міністерства юстиції, що мають свій номер і дату розпорядження.

Таким чином, при розгляді справ про демонстрацію символіки нацистських або екстремістських організацій, однією з процедур незалежного суду є встановлення того, що символіка в конкретно взятій справі схожа з тією, яку використовують організації, визнані судом або розпорядженням російського Мін’юсту в якості екстремістських або нацистських. Логічною виглядає схема, в якій суд, спираючись на нормативні документи (конкретне рішення суду або розпорядження Мін’юсту), вказує, що якась організація Х заборонена або віднесена до нацистських, а потім за допомогою висновку фахівця встановлює зв’язок між демонстрацією конкретної символіки і символікою організації Х. Однак, у попередньому дослідженні було встановлено, що суди в Криму регулярно нехтують необхідністю переконатися в тому, що організація дійсно входить до числа заборонених або включена до переліку нацистських.

У даному дослідженні ми більш детально підійшли до питання про те, наскільки регулярно суди ігнорують необхідність обґрунтовувати свої рішення посиланням на документи, які підтверджують екстремістський або нацистський статус продемонстрованої символіки. І, як виявилося, за останній рік таких рішень у загальній масі за статтею 20.3 помітно більше половини (62%). Цифри в розрізі окремих груп вийшли практично однаковими:

• представники кримінального руху — 60% рішень без посилання на нормативний акт; 

• прихильники нацистської ідеології — 64% рішень без посилання на нормативний акт; 

• особи з проукраїнськими поглядами — 62% рішень без посилання на нормативний акт; 

При цьому слід підкреслити, що в багатьох випадках опубліковані судові рішення містять посилання на нормативні акти, як того вимагається, проте самі дані про номер і дату нормативного акту приховані, що виключає можливість перевірки змісту акту і його релевантності до символіки, яку розглядають в даному конкретному процесі. За досліджуваний період встановлено щонайменше один прецедент, коли Нижньогірський районний суд послався на рішення Верховного суду РФ АКПІ14-1292С, однак при цьому суд констатував, що символіка в матеріалах справи відноситься до організації, не згаданої в рішенні АКПІ14-1292С. Таким чином, суд для обґрунтування свого рішення використовував нормативний акт, який не має до розглянутої ситуації жодного відношення. 

Наявність зусиль суду щодо перевірки/встановлення мотивів демонстрації:

У попередньому дослідженні зазначалося, що кримські суди меншою мірою схильні переслідувати прихильників України за схемою про демонстрацію нацистської символіки (з опорою на ст. 6 закону «Про увічнення Перемоги радянського народу у Великій Вітчизняній війні»). Не в останню чергу це пов’язано з тим, що при підході через «антинацистське» законодавство, суд повинен переконатися – демонстрація мала намір пропаганди, а не дій, «при яких формується негативне ставлення до ідеології нацизму і відсутні ознаки пропаганди або виправдання нацизму». 

У цьому дослідженні ми вважали важливим розібратися, чи докладають кримські судді в цілому достатньо зусиль для встановлення умислу вчинення правопорушень. Очікувати подібних дій суду при розгляді статей за статтею 20.3 КпАП нас спонукала позиція Верховного суду РФ про кримінальні злочини екстремістської спрямованості, Пленум підкреслив, що злочини «повинні мотивуватися не тільки фактом появи тексту або відеофайлу в інтернеті, а й наявністю умислу і суспільної небезпеки». А оскільки покарання за статтею 20.3 передбачає, зокрема, покарання у вигляді позбавлення волі, то фактично позицію щодо кримінального судочинства можна розглядати і в цих справах як доречну. Втім, у будь-якому випадку, ст. 2.2 КпАП вимагає від суду встановлювати, чи було правопорушення умисним або через необережність. 

Примітно, що з 70 проаналізованих справ тільки в одному випадку суддя дійшов висновку про те, що «явно виражені ознаки засудження ідеології німецького нацизму» відсутні. Особливо слід зазначити, що в усіх ситуаціях, коли кримські суди виносили рішення щодо демонстрації нацистської символіки, вони не просто могли, а були зобов’язані перевіряти і відображати у своїх рішеннях те, що зробив лише один із суддів — оцінку наявності або відсутності ознак засудження ідеології нацизму. 

Однак, і при демонстрації нацистської символіки, і в усіх інших випадках, суд не поділяв правопорушення на умисні та необережні. Так, наприклад, у Сакському районному суді особа, яка притягалася до відповідальності, повідомила, що не знала про значення забороненої символіки («чорне сонце») і про її належність до переліку забороненої, проте суд ніякої оцінки цієї позиції не дав. В іншому випадку особа повідомила про те, що її сторінка в соціальних мережах була зламана невідомими, які і розмістили заборонену атрибутику. Ця позиція також вказує на необхідність перевірки наявності умислу і цілей правопорушення. Однак, і в цьому випадку оцінка судом позиції притягнутої особи не дана. Таким чином, відзначається системне і масове процесуальне порушення, яке вкоренилося в практиці кримських суддів.  

Висновки:

1. Судові переслідування за демонстрацію української символіки та атрибутики під виглядом демонстрації нацистської символіки, мають місце в значно більшій кількості, ніж переслідування за безпосередню демонстрацію атрибутики нацистської Німеччини.

2.  Судові переслідування за демонстрацію української символіки та атрибутики під виглядом демонстрації екстремістської символіки мають місце в значно більшій кількості, ніж переслідування за демонстрацію іншої екстремістської атрибутики, такої як символіка кримінальної субкультури.

3. Винесені судом покарання за демонстрування української символіки та атрибутики помітно суворіші, ніж за аналогічні правопорушення з демонстрування нацистської та екстремістської атрибутики, а також часто мають кілька супутніх правопорушень, чого не спостерігається в кейсах, які не пов’язані з Україною.

4. Практика публічного поширення відео з вибаченнями характерна переважно лише для осіб, які демонструють симпатії до України. Публікації у ЗМІ про правопорушення екстремістського характеру нерозривно пов’язані з появою подібних відео (що вказує на загальну координацію інформаційних процесів), а також спрямовані на формування негативного або агресивного ставлення до тих, хто виявляє свої проукраїнські погляди.

5. Низка процесуальних порушень під час розгляду справ екстремістського спрямування має системний характер і між різними групами відсоток таких порушень виглядає здебільшого рівномірно. Виняток становить підхід суду до використання висновків фахівців — у справах з українською спрямованістю суди помітно частіше дають самостійну оцінку, не вдаючись до передбаченої законодавством для таких процедур зовнішньої експертизи. Це також вказує на дискримінаційну політику судочинства у справах «української групи».