Серед жертв російських політично мотивованих репресій на території тимчасово окупованого Криму дуже помітно зросла доля жінок. Вони зазнають насильницьких зникнень, катувань, утримання інкомунікадо і потім в закритих судових процесах засуджуються до великих термінів ув’язнення за звинуваченнями у співпраці з українськими спецслужбами. До уваги в якості пом’якшуючих обставин не приймаються жодні морально-етичні аргументи, на кшталт наявності неповнолітніх дітей, поважного віку, догляду за батьками-інвалідами тощо.

Такі переслідування жінок активно висвітлюється на російських пропагандистських ресурсах, а в соціальних мережах формується наратив про те, що такі дії є правильними, покарання — справедливим, а жорсткий підхід силових структур та закритість судових процесів повністю виправдані і обов’язкові. Гіпотеза цього дослідження полягає в тому, що кількість переслідувань жінок була суттєво збільшена задля посилення ефекту залякування нелояльної частини цивільного населення окупованих територій.

Висновки:

Порівняльний аналіз кількості політично мотивованих переслідувань жінок в період від початку окупацію Криму до повномасштабного вторгнення з кількістю переслідуваних жінок після початку російської збройної агресії проти України вказує на зростання переслідувань в кілька разів. А також на те, що темпи таких репресій продовжують зростати.

Порівняльний аналіз підходів суду до покарання в справах проти жінок в зазначені періоди вказує, що до початку повномасштабного вторгнення більшість переслідувань не були пов’язані з позбавленням волі або були на межі мінімально передбачених за інкриміновані злочини. А після початку російської збройної агресії проти України значна частина вироків містять середні або максимальні терміни позбавлення волі. 

Обвинувачення щодо жінок в Криму в переважній більшості мотивованих переслідувань (23 з 28) пов’язані зі спротивом окупації — взаємодією з українськими силовими структурами або висловлюваннями своєї проукраїнської позиції. Деякі переслідування мають компоненти насильницьких зникнень і катувань, в деяких обвинувачення мають ознаки фальсифікацій. Більше половини жінок переслідуються за “гнучкими” статтями російського кримінального кодексу, які мають універсальне тлумачення, не вимагають суттєвої доказової бази і є зручними для застосування в політично мотивованих справах. 

Також на ці переслідування жінок в Криму поширюються загальні проблеми судочинства на окупованій території, яке від початку повномасштабного вторгнення зазнало тотальної деградації з точки зору забезпечення мінімальних стандартів доступу до справедливого правосуддя. В процесах проти жінок зафіксовані проблеми з гласністю і відкритістю судових процесів, системні порушення презумпції невинуватості, а також відверте ігнорування умов для незалежності й неупередженості суддів в таких процесах.

З огляду на це можна стверджувати, що від початку окупації Криму представники російських силових структур за можливості уникали репресивних дій, спрямованих на жінок. Але після повномасштабного вторгнення існуючі в окупованому Криму підходи та гендерні “табу” були повністю скасовані. Таке помітне погіршення ситуації, на думку авторів, має на меті ще більше залякати нелояльне місцеве населення і придушити будь які форми спротиву окупації.

Методика дослідження:

Мета дослідження: проаналізувати особливості переслідувань жінок, що мають ознаки справ за спротив окупації та використовуються для залякування місцевого населення. 

Завдання: 

1. Проаналізувати зміни кількості справ, пов’язаних з мотивованим переслідуванням жінок;
2. Проаналізувати зміни ставлення суду до вироків в справах, пов’язаних з мотивованим переслідуванням жінок;
3. Проаналізувати наявність політичних мотивів переслідування жінок (явних чи уявних зв’язків з Україною);
4. Дослідити особливості забезпечення мінімальних стандартів доступу до справедливого правосуддя;

Географія та часові рамки: 

Предметом дослідження є судова практика на території тимчасово окупованого Криму та в Підвенном окружному військовому суді (виключно в справах проти мешканок окупованого Криму) в період від початку повномасштабної збройної агресії проти України і по серпень 2025 року. 

Критерії дослідження: 

Оскільки під час дослідження не надходило інформації про відмінну гендерну самоідентифікацію від жодної з позбавлених волі осіб, встановлення гендеру відбувалось за результатами аналізу прізвищ та імен осіб, що зазнали мотивованного переслідування.

До особливостей переслідування включені такі критерії, як дотримання базових стандартів доступу до нормального судочинства (в розумінні статті 6 ЄКПЛ), практика та тенденції щодо покарань, а також представленність та характер висвітлення в медіа на окупованій території. 

Зв’язки між переслідуваннями жінок та політикою залякування цивільного населення на окупованій території будуть встановлюватись через:

1) демонстрацію наявного чи уявного зв’язку з Україною (як прямий сигнал іншим представникам нелояльної групи);

2) ознаки необоснованих звинувачень:

• факти, що ставляться в провину надумані чи придумані; 
• факти не відповідають юридичній інтерпретації норм закона;
• інтерпретація не відповідає міжнародним стандартам;

3) застосування “гнучких” та “розмитих” кримінальних статей, зручних для мотивованих переслідувань, які мають ознаки опору окупації (як прямий сигнал іншим представникам нелояльної групи)

Не давалась оцінка:

• доказам на доведення звинувачень у злочині
• потенційним наслідкам, які могли статися у разі скоєння злочинів
• питанням легетимності створення російських судових органів на ТОТ
• дотриманню процесуальних норм російського судочинства

Хід дослідження: 

Зміна кількості справ

В період після окупації Криму і до повномасштабного вторгнення, на півострові була зафіксована лише одна справа, пов’язана з тривалим позбавленням волі, що мала ознаки політично мотивованих переслідувань і стосувалась жінки — це була справа проти проукраїнськи налаштаваної мешканки Севастополя Галини Довгополой.  

Починаючи з квітня 2022 року кількість жінок, що зазнали різних форм кримінального переслідування з ознаками політично мотивованих репресій стрімко зросла. Станом на дату підготовки звіту (вересень 2025) відомо про 28 нових фактів кримінального переслідування жінок, затриманих безпосередньо в окупованому Криму й з ознаками політично мотивованих переслідувань (див. Додаток 1). Ця цифра не включає справи проти жінок з новоокупованих територій, яких на час досудового етапу переміщували в Крим (Ірина Горобцова, Анна Єльцова, Ольга Чернявська тощо), а також кримчанок, які зазнали насильницьких зникнень і досі утримуються без жодних звинувачень в режимі інкомунікадо (Тетяна Дякуновська, Ельвіра Аблязова, Тетяна Штріфанова тощо). 

Загалом динаміка переслідувань жінок з 2022 року в Криму виглядає наступним чином: 

* Прогноз на поточний (2025) рік сформований з огляду на кількість переслідувань в минулому році — 11 кейсів за рік — і показниках поточного року на рівні 10 кейсів за 9 місяців. Таким чином за дванадцять місяців очікується збільшення кількості переслідувань до 13 кейсів.

Зміна ставлення до вироків

Особливістю переслідування жінок в період між окупацією Криму та початком повномасштабного вторгнення є не тільки мала кількість справ, а й м’яке ставлення до покарання. За виключенням реального вироку Галині Довгополой (який теж був мінімальним за статтею звинувачення), щодо інших жінок, політично мотивовані кримінальні переслідування носили або заочний характер (журналістки Анна Андрієвська, Гульсум Халілова), або вироки були без позбавлення волі (Лариса Китайська, Еліна Мамедова). 

А в переслідуваннях після початку повномасштабного вторгнення спостерігається вже зовсім інший підхід. З 17 справ, що вже розглянуті, лише в одному випадку відомо про умовний термін покарання (без позбавлення волі) і в 3 випадках вирокі не відомі, що дозволяє припустити також відсутність суворого покарання. В 13 кейсах вироки були пов’язані з реальним позбавленням волі, серед яких мінімальні або близькі до мінімальних терміни покарання отримали лише 3 жінки, а всі інші середні або навіть максимальні терміни ув’язнення. Загалом ставлення до вироків по справах проти жінок виглядає таким чином: 

Окремо слід зазначити, що зафіксована нова тенденція російських судів, яка пов’язана з розглядом злочину за статтею 275.1 і перекваліфікацією подій на більш тяжкий злочин за статтею 275. Ця тенденція в повній мірі поширюється і на жінок. Так, засудженій за ст.275.1  мешканці Севастополя Ксенії Светлішиной під час розгляду апеляційної скарги повідомили про скасування вироку і початок нового слідства за статтею 275, яка є більш тяжкою. 

Наявність політичних мотивів

Ще одним з важливих аспектів, що демонструють особливості переслідувань жінок в Криму, є високий процент акцентування уваги на зв’язках переслідуваних жінок з Україною або їх проукраїнських позиціях. На думку авторів дослідження, це один з основних маркерів, що відкрито вказує на мету таких репресій — придушити активність опору серед місцевого населення на окупованих територіях. З 28 кейсів, що найменше в 23 обвинувачення були пов’язані з виконанням завдань українських силових структур або висловлюваннями/діями на користь України. 

Такий високий процент дозволяє стверджувати, що в Криму після повномасштабного вторгнення за звинуваченнями у диверсіях, шпигунстві, підготовці терористичних актів не затримувалось жодної жінки, яка б не була пов’язана з українськими спецслужбами. Проте, як зазначалось в одному з попередніх досліджень — темпи появи таких справ є аномальними, а у публічному просторі відсутні адекватні пояснення природи такого стрімкого зростання числа тяжких злочинів проти державної безпеки. 

При цьому важливо зазначити, що джерелом поширенням відомостей про самі переслідування та про зв’язки переслідуваних жінок з Україною — є силові структуру на окупованій території. У 20 випадках джерелом виявлялися силові чи судові структури РФ, в 3 випадках — інформаційні проекти, що відкрито підкреслюють свої зв’язки з такими структурами. Це може слугувати одним з доказів того, що поширення інформації про репресії проти жінок за наявні або уявні зв’язки з Україною — частина свідомої та послідовної інформаційної політики російських силовиків на окупованій території.

Ознаки необоснованих звинувачень:

Наявність ознак необоснованных звинувачень є одним з індикаторів застосування політично мотивованих переслідувань. В справах проти жінок з Криму дуже багато інформації приховується під виглядом захисту державної таємниці, але навіть при цьому, станом на зараз — третина справ має ознаки необоснованих звинувачень. 

Наприклад, громадянська журналістка та правозахисниця Ірина Данилович зазнала викрадення, катування та фабрикації доказів зберігання вибухівки. Під час судового процесу сторона звинувачення не змогла переконливо заперечити ці обставини, й навіть більше — в суді виявилися додаткові свідчення фальсифікації доказів.

Що найменше п’ять інших жінок, згодом підданих кримінальному переслідуванню, зазнали також насильницького зникнення та/або катувань. Це ставить під сумнів подальші звинувачення, оскільки силові структури мали всі можливості для фабрикації доказів та впливу на жертву переслідування з метою визнання провини поза межами закону. 

Також відомо, що кілька жінок не визнали свою провину під час суду, стверджуючи, що докази були сфальсифіковані, але через закритість для незалежного спостереження їх процесів, не має можливості дати власну оцінку зусиллям суду щодо перевірки цих обставин. В той же час викликає багато сумнівів доведеність в суді таких епізодів, як фінансування ЗСУ через придбання цифрових продуктів на платформі, яка ніколи такі продукти не продавала (справа Людмили Колесніковой) або ж зберігання вибухового пристрою (справи Ірини Данилович, Ольги Кравчук та Олени Войнаровськой, Надії Грековой, Оксани Шевченко), коли суд або не встановлює звідки взялась у жінок вибухівка, або ігнорує обставини, що вказують на їх фактичну непричетність до зберігання. 

Застосування “гнучких” та “розмитих” кримінальних статей

Ще одним з індикаторів масштабного застосування політично мотивованих переслідувань є використання так званих “розмитих” кваліфікацій, коли метою є не запобігання порушенню прав інших громадян, а легалізований привід для переслідування незгодних. В справах проти жінок з Криму у 21 випадку з 28 застосовуються норми, що критикуються в правозахисному середовищі як недосконалі та з розмитими формулюваннями (в деяких випадках переслідувань фіксується одразу по дві такі норми). 

Так, наприклад, в 14 випадках серед звинувачень є стаття про “державну зраду”, що була названа “резиновою” після внесення змін в 2012 році за введені широкі можливості кваліфікації держзради за будь які контакти з іноземцем. В 6 випадках є звинувачення у статтях терористичного спрямування, формулювання яких визнані широкими та зручними для зловживань і фабрикацій. Ще в 5 кейсах мова йде про статті кримінального кодексу екстремістської направленості, які в Amnesty International назвали маскуванням нещадного переслідування інакодумців через розпливчасте законодавство, що допускає зловживання та проізвол. 

Забезпечення мінімальних стандартів доступу до справедливого правосуддя

Відсутність можливості захищати свої права в суді — є однією з прикметних ознак політично мотивованих переслідувань. Справи проти жінок не є виключенням з загального підходу судів на окупованій території до ігнорування існуючих міжнародних стандартів доступу до правосуддя. 

Гласність та відкритість судових процесів

Судові процеси над кримськими жінками після повномасштабного вторгнення відбуваються в переважній більшості в закритому режимі. З 18 судових процесів — в 14 (78%) проходили без можливості для слухачів бути присутніми. Це є результатом як формально обґрунтованих рішень про закритість задля збереження державної таємниці в матеріалах справи (кейси Лери Джеміловой, Ніни Тимошенко тощо), так і відверто протиправні рішення, що пояснюються заходами “антитерористичної безпеки” (справи Тетяни Бібік, Олени Гусевой) або переконаннями, що слухачами можуть бути лише рідні підсудних (справа О.І.).  

При цьому слід зазначити, що ЄКПЛ припускає проведення цілком закритого судового процесу, якщо це відповідає потребам національної безпеки, але на думку експертів “Кримскього процесу” окупаційні суди зловживають можливістю проведення непрозорих процесів під виглядом захисту державної таємниці. До того ж, в будь якому разі вироки за цими справами мають бути відкритими та гласними, чого в “закритих” справах проти кримських жінок не спостерігається. 

Також слід зазначити, що судові органи часто дотримуються політики приховування інформації на своїх офіційних сторінках щодо персональних відомостей підсудних за деякими статтями кримінального кодексу. З 18 справ в 9 випадках інформація була прихованою. Це ускладнює можливості для своєчасного визначення дати, часу та міста проведення судових засідань, що також суттєво впливає на відкритість цих судових процесів. Особливістю цієї політики також є те, що приховується інформація на сайтах окупаційних судів, в той час як на сторінці Південного окружного військового суду, що розташований на території РФ, до таких заходів поки не вдалися.

Неупередженість та незалежність суду

Оскільки більшість судових процесів проходили в закритому режимі, майже відсутня верифікована інформація про те, які ознаки залежності чи упередженості демонстрували суді під час розгляду справ проти кримських жінок. Але відомі факти вказують на те, що цей стандарт належним чином в окремих справах проти кримчанок не забезпечувався. 

Так, наприклад, процес проти Ірини Данилович продемонстрував тотальну залежність судді від позиції ФСБ, а також відверто ворожнечу позицію до підсудной. А в справі проти З.А. судді фактично глузували з жінки та її фізичного стану. При цьому вони не забезпечили рівного ставлення до сторін, посадивши представника прокуратури поруч з собою, а сторону захисту і підсудну — у дальній кут кімнати. 

До інших факторів, що ставить під сумніви неупередженність та незалежність суддів  слід віднести відомості про самих судей, задіяних в процесах. Так, в 7 кейсах до участі в судових процесах долучалися судді, що зрадили присязі України і знаходяться в розшуку за звинуваченнями у державній зраді. Неупередженість таких судей до людей, яких звинувачують у зв’язках з українськими спецслужбами чи симпатіях до України, виглядає доволі сумнівною. 

Ще в 11 справах судді є російськими громадянами і давно є представниками російської судової системи, які відповідно до вимог 4 Женевської конвенції не можуть приймати участь в судочинстві щодо мешканців окупованих територій. Неупередженість громадян держави, яка веде бойові дії проти України, щодо підсудних, які мають відношення до спротиву російській окупації чи просто проукраїнську позицію, також виглядає сумнівним. 

Презумпція невинуватості

В багатьох випадках російські медіа подавали інформацію про причетність затриманих жінок до злочинів, як про встановлений факт. При цьому інформація поширювалась як місцевими, так і ведучими російськими медіа. За наявності такого інформаційного фону переслідувані жінки від початку не мали можливості розраховувати на презумпцію невинуватості. 

Значно посилювало ефект порушення презумпції застосування надмірних заходів безпеки — спецконвой ФСБ, кайданки, етапування з слідчого ізолятора в спеціальному тюремному автомобілі (автозаку), утримання в спеціальних боксах в конвойних приміщеннях суду до початку процесу, утримання в клітках або боксах під час судових слухань. Публічна поява людини під конвоєм і в кайданках створює уявлення про винуватість. Крім того, надмірне та немотивоване застосування заходів безпеки може розцінюватися як приниження гідності, що також впливає на сприйняття (та самосприйняття) людини, як злочинця в час, коли вирок ще не проголошено. 

Додатки:

№1: